chrome firefox opera safari iexplorer

«Проти Івана сонце іграло»: традиції Купальського свята

06 липня 2021 о 17:54

Обряд Купала – одне з найбільших літніх свят не тільки в Україні, а й у багатьох європейських народів.

Це свято літнього сонцестояння, яке відзначали 24 червня за старим (7 липня – за новим) стилем: midsommar (середина літа) – у шведів, Saint Jeans (Святого Жана) – у французів, flakagajt (день полум’я) – в албанців, sobotka – у поляків, kresu den (вогняний день) – у словенців, Яновден – у болгар, Івана Купала – у східних слов’ян.

«На Купала – нічка мала. В нас на вулиці Купала»

Це свято символізує народження літнього сонця – Купала. А от де взялося ім’я Іван у язичницького божества Купала, може відповісти історія християнської церкви. Саме у IV столітті н. е. цей день вона проголосила святом народження Івана Хрестителя – предтечі Ісуса Христа. Внаслідок християнізації у святі язичницьке найменування «Купала» поєдналося з християнським «Івана». На території України впродовж багатьох століть купальські звичаї змінювалися, завжди мали локальні відмінності, не скрізь однаково збереглися – найбільше на  Поліссі, як одній з архаїчних зон слов’янського світу.

Купало під забороною

Перші писемні згадки про свято Купала в Україні є у Волинському (1262 рік) і Густинському (приблизно 1620 рік) літописах, «Синопсисі» (1674 рік). У ХVIII столітті з’явився ряд документів, які свідчать про запеклу боротьбу церковної та світської влади з купальським обрядом. Наприклад, у 1719 році гетьман Війська Запорізького та голова козацької держави в Лівобережній Україні Іван Скоропадський видав указ «о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и проч.», який надавав право фізично карати (в’язати, бити киями) та відлучати від церкви усіх учасників купальських ігрищ. У 1723 році Перемишльський собор у Березові заборонив танці та розваги біля купальського вогню. У 1769-му Катерина II видала указ про заборону свята. Та попри всі заборони, язичницький характер народних обрядів виявився міцним. Не знищила свято й церква,  хоч і  намагалась  наповнити  його християнським змістом.

Саме язичницька сутність, містичність, шлюбно-еротичні мотиви купальського обряду привертали увагу багатьох дослідників, митців. Завдяки народному обряду з’явилися такі мистецькі шедеври, як опера С. Писаревського «Купала на Івана»; фольклористична праця Л. Українки «Купала на Волині»; оповідання М. Гоголя «Ніч проти Івана Купала»; кінофільм Ю. Іллєнка «Вечір на Івана Купала»; фольк-опера Є. Станковича «Коли цвіте папороть». Остання 40 років була під забороною і лише  у 2017 році на сцені Львівської опери відбулася її світова прем’єра.

Три «кити» Купала

На початку XX століття купальський обряд поступово почав зникати. Сьогодні він існує у «відродженій», точніше  «впровадженій» за радянських часів (під час антирелігійної  боротьби) формі інсценізованого обряду. 

Купала на Південному Бузі. Фото 1970-х рр. м. Вінницяз фондів Навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля ВДПУ ім. М. Коцюбинського

І хоч магічний зміст ритуалів знівельований, а святкування набрало мистецького значення, все ж головні язичницькі ритуальні дійства до нас дійшли – це плетення вінків дівчатами і пускання їх на воду; вшанування купальського деревця хороводами; розпалювання багаття та стрибання через вогонь; ритуальна купіль; спалювання або потоплення деревця; спалювання кулів соломи чи опудала; влаштування ритуальної вечері. Цікаво, що і назва свята, і ритуальний вогонь, і прикрашене деревце називають «купалом», «купайлом» чи «купайлицею». Це ж і є головні елементи обрядовості, в основі яких лежать культ вогню, води і рослинності. Ритуали уособлюють поєднання чоловічого (вогню) та жіночого (вода) начал, виконувалися з метою забезпечення врожайності, здоров’я, продовження роду. 

«Лежи, лежи, та Купалочку, в червоному та багаттячку!»

Обрядове багаття на свято Івана Купала пов’язане  із культом сонця,  тому й місце для нього обирали, як правило, на пагорбах, щоб підняти полум’я якомога вище. Також котили з гір палаючі колеса, обмотані соломою. Для багаття збирали увесь непотріб: солому, старі речі, колеса. З усім цим мала згоріти «нечиста сила». Кожен з присутніх мав принести щось у вогнище, інакше буде битий: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна». Розпалювала купальське багаття, як правило, жінка чи дівчина, бо наділена функцією дітонародження, а  вогонь мав запліднюючу силу. Тому, щоб мати змогу продовжити рід, усі дівчата і молоді жінки мали обов’язково бути на святі. Найважливіший ритуал у цей день – «очищення»  вогнем. Люди цілу ніч не спали, водили хороводи навколо вогню. Парубки й дівчата, взявшись за руки, стрибали через вогонь. Іноді через купальські багаття проганяли домашню худобу, щоб уберегти тварин від хвороб. Могли в багатті спалити сорочку хворої дитини, щоб вона швидше одужала. Спалювали у вогні «гілку-купайло» як жертвоприношення  головному богу – сонцю.

«Ой на Купайла, на Купайла там ластівочка купалася»

Як і вогонь, вода також мала силу «очищення», «оздоровлення». Тому в цей день купання було ритуальним і  відоме усім народам Європи. Побутували вірування і в цілющі властивості купальської роси, у ній качалися, нею умивалися. На воду дівчата пускали вінки, ворожачи на долю. Потім дівчата й самі роздягалися і купалися, щоб «очиститись». Ритуальні потоплення купальського деревця, Марени та Івана – це імітації колишніх жертвоприношень водоймам. За народними уявленнями, вода в день Івана Купала потребувала жертв і вважалася небезпечною. Тому людську жертву замінило її  символічне зображення – купальське деревце. 

«На вербі я сиджу, гукаю, дівчат на Купайла скликаю»

Це був особливий день для вшанування рослин. Головною купальською травою вважалась папороть, таємничий цвіт якої у ліс в ніч на Купала йшли шукати найсміливіші. Той, хто її знайде, буде здоровим і багатим. Існував також звичай на Купала збирати лікарські рослини; прикрашати оселі зіллям, папороттю, лопухами; виготовляти «купайло»/«гільце» – святкове деревце (найчастіше з верби). За значенням воно схоже до весільного «гільця»/«вільця», бо в давнину саме Купало знаменувало початок шлюбного сезону. Є легенда, що в цю ніч грали весілля Купала та Марени як символ поєднання двох стихій – води і вогню, чоловічого і жіночого начал. «Гільце-купайло» дівчата прикрашали букетиками польових і городніх квітів, ягодами, цукерками, бубликами, різнокольоровими стрічками, зверху кріпили вінок із барвінку, іноді – «квітку» з кропиви й будяків, щоб потім хлопцям було важко його ламати. Робили з верби також фігури «іванів» та «марен», які ввечері несли топити чи спалювати – так приносили жертву богу сонця та богу води, щоб був багатий урожай. І сьогодні гілки розламаного «купайла» господині розкладають по городу для гарного урожаю.

29 вересня

Інші дати
Народився Микола Островський
(1904, с. Вілія Рівненської обл. - 1936) - письменник. Автор романів "Як гартувалася сталь" та "Народжені бурею".
Розгорнути
Народився Михайло Грушевський
(1866 - 1934) — український історик, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць.
«Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна». «Після проголошення самостійності Української Республіки ніхто вже не може ховатися в хащі нейтралітету, бо тепер є боротьба двох держав, України і Великоросії…».
Розгорнути
Народився Карпенко-Карий Іван (Тобілевич Іван Карпович)
(1845 - 1907) — український письменник, драматург, ерудит. Його комедії «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» - класика світової драматургії.
«Карпенко-Карий був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література», Іван Франко
Розгорнути