Про його подвиги згадують у Миколаєві, Прохорівці, Санкт-Петербурзі, Владивостоці... На Камчатці 2010-й оголошували роком адмірала Василя Завойка. На його честь названо бухту, мис, острів і півострів на Авачинській губі на Камчатці, гору на острові Сахалін. Видатний українець — перший військовий губернатор Камчатки, учасник двох навколосвітніх подорожей, літератор — народився 27 липня 1810 року (за іншою інформацією — 1812). Поруч із адміралом, як би не було складно, завжди була його численна родина — вірна дружина й люблячі діти. Засновані Завойком поселення на Камчатці існують і досі, прислужився він і рідній Україні — на Миколаївщині, де адмірал оселився на заслужений відпочинок. Прослуживши п’ ятдесят років на флоті, Василь Степанович залишився вірним своєму козацькому прізвищу Завойко, не став Завойковим.
Козацькі корені
Завойки — козацько-старшинський, а згодом – дворянський рід. Бере початок з другої половини 17 століття від Василя Завойка, військового товариша Переяславського полку. Один з його синів був сотникомв Ірклієві. Інші представники роду посідали невисокі посади та були священиками в Золотоніському повіті Полтавської губернії. Правнук Степан Йосипович Завойко став моряком, штаб-лікарем Миколаївського морського порту. Він прищепив любов до моря і своїм синам, які всі стали морськими офіцерами.
У море — в 11 років, в 24 — перша навколосвітня подорож
Василь Степанович Завойко побачив світ в селі Прохорівка Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині — село на Канівщині Ліплявської ОТГ Черкаської області). Бажання стати моряком приводить його в Миколаївське штурманське училище. В 1821 році він складає іспити з наук, «до морского дела относящихся», і стає гардемарином Чорноморського флоту.
В 11 років Завойко йде у своє перше плавання на бригу «Мінгрелія». Та кар’єра майбутнього адмірала могла закінчитися, ледве розпочавшись. Під час першого ж шторму Василько через хитавицю не зміг вийти на вахту. Коли про це дізнався капітан — наказав негайно вивести юного моряка нагору, прив’язати до щогли і тримати до тих пір, поки хлопець не дасть слово, що не боятиметься високих і грізних валів, які кидали бриг, як тріску.
"Я знемагав, блював кров’ю, тремтів від холоду. Не знаю, скільки часу минуло. Зрештою, зібравшись із силами, пропищав рідною мовою: «Ой лишенько, їсти хочу, розв’яжіть...». Та на цьому посвята у «морські вовки» не закінчилася. Василька нагодували і знову прив’язали в носовій частині корабля, де хвилі перекочувалися через палубу...
В 16 років він — уже мічман. Через рік на кораблі «Олександр Невський» одержує бойове хрещення в Наваринському морському бою, у якому показав себе сміливим і рішучим офіцером.
Потім брав участь у двох навколосвітніх плаваннях: на транспорті «Америка» (1834—1836) і на корветі «Микола» (1837—1839). Про що написав книгу «Враження моряка під час двох подорожей навколо світу».
Обраниця
Обраницею Завойка стала баронеса Юлія Врангель — дочка дійсного статського радника, першого інспектора юридичної школи в Петербурзі, барона Георга Густава Людвіга Врангеля й племінниця знаменитого дослідника й мореплавця адмірала Ф. П. Врангеля.
Юлія Георгіївна одержала різнобічну освіту, мала значний літературний талант. Розділила із чоловіком труднощі життя на Далекому Сході, взяла на себе всі сімейні турботи.
Сімнадцять років перебувала родина Завойків на Далекому Сході, фактично на краю світу, «добровільні вигнанці з освіченого кола» суспільства, як їх називали. Дружина пізніше згадувала: «Досі не можу збагнути, звідки в мене бралися сили витерпіти все це... Бог і ці маленькі діти, що плачуть, завжди підтримували мене». Василь Степанович надзвичайно пишався власними нащадками: «Бог нагородив мене щедро — маю красивих і розумних дітей» , — хвалився він.
«Господар Камчатки», за якого тут не було голоду...
В 40 років капітан 1 рангу Василь Завойко призначений першим військовим губернатором Камчатки (до речі, така посада вводилася вперше) й командиром Петропавловського порту.
Насамперед він узявся за економіку півострова: впорядкував внутрішню гавань і порт, його стараннями запрацювали скотарська ферма, водяний млин, кузня, ткацька майстерня, цегельний завод. У районі Верхньо-Камчатська почався видобуток залізної руди.
Щорічно в порту під суворим наглядом адміністрації проводилися ярмарки. На півострові були відрегульовані ціни на хутро й товари.
Велике значення приділяв губернатор і здоров’ю виснаженого хворобами населення: був посилений медичний штат, побудовані лікарні, на Паратунських гарячих ключах організували лікувальний пункт, що діє й понині.
Неймовірний факт в історії Камчатки: за Василя Завойка не було голоду! На півострів завезли й роздали місцевим жителям 300 корів. Кожну міську родину зобов’язали саджати не менше десяти пудів картоплі. Завойко власноручно разом із дружиною скопав біля будинку город: посадив картоплю, капусту й моркву. Це була хороша підмога численній родині губернатора.
Зі спогадів сина Степана: «Ми із братом у саду мали по три грядки, які обробляли. І самовільно користувалися плодами своєї праці, тобто їли сирими ріпу, моркву й горох. Дуже смачно».
Багатодітна родина жила скромно. Харчувалися переважно рибою, чай пили вприкуску. Узимку ходили, як і всі на Камчатці, у кухлянках, торбасах і малахаях.
Дітей Юлія Георгіївна мовам навчала сама. Іншим наукам вчили офіцери й чиновники гарнізону.
«Жити було нудно. Батько узяв на себе обов’язок звеселяти службовців, тому взимку разів зо два на місяць давалися бали... Дам і дівиць у всьому Петропавловську було до 9, а бажаючих танцювати кавалерів — значно більше, тож мої сестри з п’яти років були в числі танцюючих дам, а я й брат мій через велику кількість кавалерів до танців не допускалися. Тож ми в Петропавловську жодного разу не танцювали, а тільки дивилися», — згадував син Степан.
...і захисник
У березні 1854 року В. С. Завойко одержав від короля Гавайських островів Камегамеа ІІІ попередження: для захоплення багатих земель на Далекому Сході, знищення російських кораблів і розгрому опорних пунктів у Тихий океан направилася об’єднана англо-французька ескадра.
Протягом двох місяців день і ніч захисники Петропавловська зводили укріплення, знімали з кораблів гармати, вручну перетягували їх крутими сопками. Шість батарей з 33 гарматами і 920 чоловік гарнізону відбили напад об’єднаної англо-французької ескадри (у якої було 216 гармат і понад 2600 чоловік особового складу!). З великими втратами ворожа ескадра залишила Авачинську губу...Всі корабельні офіцери й усі офіцери гарнізону одержали підвищення в чині. Завойко отримав звання контр-адмірала й одразу два ордени...
На початку 1855 року французи й англійці зібралися взяти реванш. Тоді Завойко одержав наказ евакуювати жителів і гарнізон. Роботи з евакуації велися при сильних снігопадах і штормах... Але через пару місяців ворожа ескадра з 12 кораблів знайшла... лише покинуте місто.
До слова, у дні оборони Петропавловська в родині Завойків було вже дев’ять дітей: старшому синові Георгію — 13 років, молодшій дочці Юлі — лише кілька місяців.
Після вдалої оборони Петропавловська від англо-французької ескадри, у 1855 році як начальник морських і сухопутних сил у гирлі ріки Амур, Василь Завойко організував будівництво порту і міста Ніколаєвськ-на-Амурі. Об'єкти були побудовані на місці Миколаївського посту 14 листопада 1856 р. у рекордні терміни — за два з половиною місяці.
За заслуги Завойка нагородили орденом Св. Володимира 2 ст. і казенною землею в 5 тисяч десятин у Великій Мечетні на Миколаївщині.
Повернення в Україну
З 1857 року Василь Степанович був призначений членом морського генерал-аудиторіата (тобто вищого військово-морського суду). З 1 січня 1874 року Василь Завойко — повний адмірал. Вийшовши у відставку, він повернувся в Україну.
У Великій Мечетні він спорудив будинок на одинадцять кімнат та вікон у вигляді корабля з гвинтовими сходами-трапами, вікнами-ілюмінаторами, флюгером-вітрильником на вершечку даху. Це була його данина морю.
Власним коштом збудував млин, двоповерхову школу. Тримав коней.
Василь Степанович сам копав ями і саджав улюблені яблуні, плекав свій сад, сповідуючи народну мудрість «ліпше своєї землі крупочок, ніж чужої горбочок».
У своєму обійсті подружжя Завойків доживали віку і були поховані у Великій Мечетні. У селі зведений пам’ятник адміралові роботи київського скульптора В. Лучака.
У рідній Прохорівці на Черкащині синові Дніпра, Герою Камчатки і Амуру 15 липня 2012 року встановили велична пам’ятна стела.
Ім’ям адмірала-полтавця названа одна з найгарніших бухт, мис, острів, скелястий півострів Авачинської губи, на Сахаліні — гора, селище на Камчатці, у Петропавловську — вулиця.
Нащадки Василя Завойка проживають у США, Москві, Санкт-Петербурзі, Києві, Краснодарі.
2013 року у видавництві «Український письменник» вийшла книга Олександра Климчука «Факторія Завойка: портрет з історії», удостоєна того ж року Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка. В ній підкреслюється велика звитяга нашого земляка зі славного козацького роду.
За інформацією інтернет-видань «Полтавщина», «Голос України», ДіаспораUA.
