chrome firefox opera safari iexplorer

Син Дніпра, батько Камчатки

27 липня 2021 о 16:44

Про його подвиги згадують у Миколаєві, Прохорівці, Санкт-Петербурзі, Владивостоці... На Камчатці 2010-й оголошували роком адмірала Василя Завойка. На його честь названо бухту, мис, острів і півострів на Авачинській губі на Камчатці, гору на острові Сахалін. Видатний українець — перший військовий губернатор Камчатки, учасник двох навколосвітніх подорожей, літератор — народився 27 липня 1810 року (за іншою інформацією — 1812). Поруч із адміралом, як би не було складно, завжди була його численна родина — вірна дружина й люблячі діти. Засновані Завойком поселення на Камчатці існують і досі, прислужився він і рідній Україні — на Миколаївщині, де адмірал оселився на заслужений відпочинок. Прослуживши п’ ятдесят років на флоті, Василь Степанович залишився вірним своєму козацькому прізвищу Завойко, не став Завойковим.

Козацькі корені

Завойки — козацько-старшинський, а згодом – дворянський рід. Бере початок з другої половини 17 століття від Василя Завойка, військового товариша Переяславського полку. Один з його синів був сотникомв Ірклієві. Інші представники роду посідали невисокі посади та були священиками в Золотоніському повіті Полтавської губернії. Правнук Степан Йосипович Завойко став моряком, штаб-лікарем Миколаївського морського порту. Він прищепив любов до моря і своїм синам, які всі стали морськими офіцерами. 

У море — в 11 років, в 24 — перша навколосвітня подорож

Василь Степанович Завойко побачив світ в селі Прохорівка Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині — село на Канівщині Ліплявської ОТГ Черкаської області). Бажання стати моряком приводить його в Миколаївське штурманське училище. В 1821 році він складає іспити з наук, «до морского дела относящихся», і стає гардемарином Чорноморського флоту.

В 11 років Завойко йде у своє перше плавання на бригу «Мінгрелія». Та кар’єра майбутнього адмірала могла закінчитися, ледве розпочавшись. Під час першого ж шторму Василько через хитавицю не зміг вийти на вахту. Коли про це дізнався капітан — наказав негайно вивести юного моряка нагору, прив’язати до щогли і тримати до тих пір, поки хлопець не дасть слово, що не боятиметься високих і грізних валів, які кидали бриг, як тріску.

"Я знемагав, блював кров’ю, тремтів від холоду. Не знаю, скільки часу минуло. Зрештою, зібравшись із силами, пропищав рідною мовою: «Ой лишенько, їсти хочу, розв’яжіть...». Та на цьому посвята у «морські вовки» не закінчилася. Василька нагодували і знову прив’язали в носовій частині корабля, де хвилі перекочувалися через палубу...

В 16 років він — уже мічман. Через рік на кораблі «Олександр Невський» одержує бойове хрещення в Наваринському морському бою, у якому показав себе сміливим і рішучим офіцером.

Потім брав участь у двох навколосвітніх плаваннях: на транспорті «Америка» (1834—1836) і на корветі «Микола» (1837—1839). Про що написав книгу «Враження моряка під час двох подорожей навколо світу».

Обраниця

Обраницею Завойка стала баронеса Юлія Врангель — дочка дійсного статського радника, першого інспектора юридичної школи в Петербурзі, барона Георга Густава Людвіга Врангеля й племінниця знаменитого дослідника й мореплавця адмірала Ф. П. Врангеля.

Юлія Георгіївна одержала різнобічну освіту, мала значний літературний талант. Розділила із чоловіком труднощі життя на Далекому Сході, взяла на себе всі сімейні турботи. 

Василь Завойко і його дружина Юлія з дітьми

Сімнадцять років перебувала родина Завойків на Далекому Сході, фактично на краю світу, «добровільні вигнанці з освіченого кола» суспільства, як їх називали. Дружина пізніше згадувала: «Досі не можу збагнути, звідки в мене бралися сили витерпіти все це... Бог і ці маленькі діти, що плачуть, завжди підтримували мене». Василь Степанович надзвичайно пишався власними нащадками: «Бог нагородив мене щедро — маю красивих і розумних дітей» , — хвалився він.

«Господар Камчатки», за якого тут не було голоду...

В 40 років капітан 1 рангу Василь Завойко призначений першим військовим губернатором Камчатки (до речі, така посада вводилася вперше) й командиром Петропавловського порту.

Насамперед він узявся за економіку півострова: впорядкував внутрішню гавань і порт, його стараннями запрацювали скотарська ферма, водяний млин, кузня, ткацька майстерня, цегельний завод. У районі Верхньо-Камчатська почався видобуток залізної руди. 

Щорічно в порту під суворим наглядом адміністрації проводилися ярмарки. На півострові були відрегульовані ціни на хутро й товари.

Велике значення приділяв губернатор і здоров’ю виснаженого хворобами населення: був посилений медичний штат, побудовані лікарні, на Паратунських гарячих ключах організували лікувальний пункт, що діє й понині.

Неймовірний факт в історії Камчатки: за Василя Завойка не було голоду! На півострів завезли й роздали місцевим жителям 300 корів. Кожну міську родину зобов’язали саджати не менше десяти пудів картоплі. Завойко власноручно разом із дружиною скопав біля будинку город: посадив картоплю, капусту й моркву. Це була хороша підмога численній родині губернатора.

Зі спогадів сина Степана: «Ми із братом у саду мали по три грядки, які обробляли. І самовільно користувалися плодами своєї праці, тобто їли сирими ріпу, моркву й горох. Дуже смачно».

Бухта Завойка на Камчатці

Багатодітна родина жила скромно. Харчувалися переважно рибою, чай пили вприкуску. Узимку ходили, як і всі на Камчатці, у кухлянках, торбасах і малахаях.

Дітей Юлія Георгіївна мовам навчала сама. Іншим наукам вчили офіцери й чиновники гарнізону.

«Жити було нудно. Батько узяв на себе обов’язок звеселяти службовців, тому взимку разів зо два на місяць давалися бали... Дам і дівиць у всьому Петропавловську було до 9, а бажаючих танцювати кавалерів — значно більше, тож мої сестри з п’яти років були в числі танцюючих дам, а я й брат мій через велику кількість кавалерів до танців не допускалися. Тож ми в Петропавловську жодного разу не танцювали, а тільки дивилися», — згадував син Степан.

...і захисник

У березні 1854 року В. С. Завойко одержав від короля Гавайських островів Камегамеа ІІІ попередження: для захоплення багатих земель на Далекому Сході, знищення російських кораблів і розгрому опорних пунктів у Тихий океан направилася об’єднана англо-французька ескадра. 

Протягом двох місяців день і ніч захисники Петропавловська зводили укріплення, знімали з кораблів гармати, вручну перетягували їх крутими сопками. Шість батарей з 33 гарматами і 920 чоловік гарнізону відбили напад об’єднаної англо-французької ескадри (у якої було 216 гармат і понад 2600 чоловік особового складу!). З великими втратами ворожа ескадра залишила Авачинську губу...Всі корабельні офіцери й усі офіцери гарнізону одержали підвищення в чині. Завойко отримав звання контр-адмірала й одразу два ордени...

На початку 1855 року французи й англійці зібралися взяти реванш. Тоді Завойко одержав наказ евакуювати жителів і гарнізон. Роботи з евакуації велися при сильних снігопадах і штормах... Але через пару місяців ворожа ескадра з 12 кораблів знайшла... лише покинуте місто.

До слова, у дні оборони Петропавловська в родині Завойків було вже дев’ять дітей: старшому синові Георгію — 13 років, молодшій дочці Юлі — лише кілька місяців.

Після вдалої оборони Петропавловська від англо-французької ескадри, у 1855 році як начальник морських і сухопутних сил у гирлі ріки Амур, Василь Завойко організував будівництво порту і міста Ніколаєвськ-на-Амурі. Об'єкти були побудовані на місці Миколаївського посту 14 листопада 1856 р. у рекордні терміни — за два з половиною місяці.

Пам'ятник Василеві Завойку збудували у центрі Владивостока, зруйнований у 1930-х рр. 4-метровий пам'ятник демонтували, щоб натомість встановити скульптуру одного з більшовицьких лідерів.

За заслуги Завойка нагородили орденом Св. Володимира 2 ст. і казенною землею в 5 тисяч десятин у Великій Мечетні на Миколаївщині. 

Повернення в Україну

З 1857 року Василь Степанович був призначений членом морського генерал-аудиторіата (тобто вищого військово-морського суду). З 1 січня 1874 року Василь Завойко — повний адмірал. Вийшовши у відставку, він повернувся в Україну. 

У Великій Мечетні він спорудив будинок на одинадцять кімнат та вікон у вигляді корабля з гвинтовими сходами-трапами, вікнами-ілюмінаторами, флюгером-вітрильником на вершечку даху. Це була його данина морю.

Власним коштом збудував млин, двоповерхову школу. Тримав коней.

Василь Степанович сам копав ями і саджав улюблені яблуні, плекав свій сад, сповідуючи народну мудрість «ліпше своєї землі крупочок, ніж чужої горбочок».

У своєму обійсті подружжя Завойків доживали віку і були поховані у Великій Мечетні. У селі зведений пам’ятник адміралові роботи київського скульптора В. Лучака.

У рідній Прохорівці на Черкащині синові Дніпра, Герою Камчатки і Амуру 15 липня 2012 року встановили велична пам’ятна стела.

Ім’ям адмірала-полтавця названа одна з найгарніших бухт, мис, острів, скелястий півострів Авачинської губи, на Сахаліні — гора, селище на Камчатці, у Петропавловську — вулиця.

Нащадки Василя Завойка проживають у США, Москві, Санкт-Петербурзі, Києві, Краснодарі.

2013 року у видавництві «Український письменник» вийшла книга Олександра Климчука «Факторія Завойка: портрет з історії», удостоєна того ж року Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка. В ній підкреслюється велика звитяга нашого земляка зі славного козацького роду.

За інформацією інтернет-видань «Полтавщина», «Голос України», ДіаспораUA.