Нащадок Тараса Шевченка Фотій Красицький народився 24 серпня 1873, у с. Зелена Діброва на Черкащині. Батько, Степан Антонович, син рідної сестри Тараса Григоровича – Катерини. З ранніх літ хлопець малював де тільки міг – на стінах, дверях клуні, на запітнілому вікні, тому вчитель радив батькам віддати його в науку.
15-річним прийшов Фотій Красицький з торбою своїх малюнків до Миколи Мурашка – засновника знаменитої Київської рисувальної школи. Мурашко проглянув малюнки, відчув, що має справу з непересічним талантом і поселив хлопця у себе вдома. Фотій був зарахований до числа учнів школи. Микола Мурашко познайомив Красицького з композитором Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, які підтримали молодий талант.
За ухвалою київської громади Фотієві призначили щомісячну грошову допомогу, якої вистачало на харчі й оплату квартири. Чотири роки навчався Фотій коштом М.Лисенка в майстерні М.Пимоненка. Фотій Красицький кожну вільну від навчання хвилину малював: олівцевий портрет композитора Лисенка, дніпрові краєвиди, сценки з життя рідного села.
Микола Лисенко запропонував Фотію зробити художнє оформлення домашньої вистави опери-казки «Коза-дереза», де режисером була Леся Українка. Потім «Громада» послала юнака на два роки навчатися в Одеському художньому училищі (майстерня К.Костанді), диплом про закінчення якого давав право на вступ до Петербурзької Академії мистецтв.
Упродовж 1894–1901 рр. Фотій Красицький навчався у Вищій художній школі при Імператорській академії мистецтв. Йому поталанило навчатися у Іллі Рєпіна, який підтримав захоплення учня українською тематикою. Він же схвально оцінив ескіз картини «Гість із Запоріжжя» (на фото ліворуч), що стала найвищим набутком у творчому доробку Фотія Красицького.
Картину «Гість із Запоріжжя» купила Рада Імператорської Академії Мистецтв у Петербурзі за 600 рублів, що було великою честю для випускника. Фотій отримав «диплом із правом на чин Х класу при вступі на державну службу з правом викладання малювання в навчальних закладах».
У 1903 р. дипломований художник повернувся до Києва оселився на Андріївському узвозі, 15 (на останньому поверсі). Від Миколи Лисенка отримав подарунок – чорне старовинне піаніно.
У автобіографії Фотій Красицький зізнавався: «З того всього, що я мав за свої художні праці, я не міг прожити, тому що тоді на Україні було мало музеїв та покупців на художні речі, а малювати «приємні картинки» для буржуазного класу – на таке діло я не приставав. Отже, я змушений був шукати службу як учитель малювання».
На початку 1905 року Фотія Красицького запросили взяти участь у Львівський виставці українського живопису. Він представив картини, деякі знайшли покупців. Художник отримав матеріальну і моральну підтримку. Заприятелював з Іваном Франком. Після дебюту у Львові художник поїхав до Полтави, познайомився з Володимиром Короленком. А у с. Козацькому Фотій Степанович знайшов Музу – Ганну Крикотень, до якої вдвічі старший художник посватався й отримав благословення. Молоді вінчалися в Андріївській церкві Києва та поселились у «Замку Річарда». Згодом, коли їм благословилося троє донечок, переїхали в дім на Пріорці, на теперішній вулиці Брюсова (колишній Межигірський провулок №20/16).
Художнику хотілося, щоб кожна сім’я могла мати портрет Кобзаря. Він виконав портрет авто літографічним способом. Така листівка коштувала 20 копійок. З цього часу Красицький став «неблагонадійним» для царської та радянської імперії.
Красицький їздив до Праги, де вийшли кольорові листівки з його восьми картин. Педагогічна рада Київського художнього училища обрала Красицького викладачем живопису; через рік Міністерство торгівлі й промисловості доручило йому організацію художньо-друкарської школи у Києві.
Фотій Степанович постійно працював у Києві: викладав у художньому училищі (1912–1920), у Київському художньому інституті (1927–1939), але був звільнений через неможливість завантажити роботою. Красицький влаштувався учителем малювання у дитячий будинок, але й цю посаду скоротили. Написав перший український посібник «Рисування та малювання» (1929). Він брався за всі роботи, аби утримати родину, що вже говорити про творчість!
Красицький віддавав перевагу композиціям з простим сюжетом: «Селянська дівчина біля тину», «Жінки в полі», «У свято», «Подруги», «Біля криниці», пейзажам знайомих куточків рідного краю («Село Кирилівка», «В саду», «Похмурий день», «Село в долині»). Досягненням у творчості художника стали портрети: серед найбільш вдалих Лесі Українки (1904), художника Ждахи (1928), академіка Д.Багалія (1929), М.Старицького (1931).
Та працювати художникові все важче – через ревматизм дуже боліли ноги. У 1934 р. було арештовано чоловіка середньої дочки Фотини – 26-річного глухонімого поета Олексу Влизька. Красицький написав у всі інстанції, але зятя розстріляли, а дочку вислали на Урал. Весною 1937 р. арештували другого зятя — письменника Петра Мельника, а старшу дочку Ірину з маленьким сином під конвоєм відправили в Башкирію. Все це призвело до інсульту...
«Лебедина пісня» художника – полотно «Смерть Шевченка» (1940 р.).
У червні 1941-го відкривається перша, єдина виставка робіт Фотія Красицького, але через день – бомбардування Києва, не до виставки. Дружина, молодша дочка й сам маестро вирили яму в саду й закопали картини. Це надзусилля закінчилося другим інсультом.
У 1942 р. останню дочку Красицького німці погнали в неволю. Там, у Німеччині, вона зустріла своє згорьоване кохання: полоненого поляка-шляхтича, щоб із Софійкою повернутися в Україну.
2 червня 1944 р. у Києві Фотій Степанович помер, похований на Куренівському кладовищі, 1963 р. прах перенесено на Байковий цвинтар. Сьогодні єдиний захисник будинку Красицького – онука Софія...
