chrome firefox opera safari iexplorer

Канівський заповідник: вартові чарівного світу

17 серпня 2021 о 16:30

2023 року Канівський природний заповідник святкуватиме своє 100-річчя. Один із найстаріших заповідників України розташований неподалік Канева, на правому березі та заплавних островах Дніпра, і межує з меморіальним парком Тарасова гора. Тут мешкають десятки рідкісних видів птахів і тварин. 

Заповідник складається з трьох частин: нагірна частина на пагорбах правого берега Дніпра; два заплавні острови — Круглик і Шелестів; Зміїні острови у Канівському водосховищі, утворені з пагорбів під час затоплення водосховища в 1974–1976 роках.

Науковці Віталій Грищенко та Євгенія Яблоновська-Грищенко понад 30 років вивчають місцеву флору та фауну, а також вплив Канівського водосховища на екосистему заповідника.

Віталій Грищенко працює у заповіднику близько 35 років, і за цей час він побачив сотні видів тварин і рослин. За фахом Віталій орнітолог, займається вивченням і охороною птахів. Птахами цікавився ще зі школи, а згодом дитяче захоплення переросло в професійний інтерес, пише Ukrainer.

Євгенія Яблоновська-Грищенко теж спеціалізується на птахах, хоча в університеті вивчала мікробіологію та вірусологію. «Зрадила мікробів» (так по-доброму каже Віталій), коли потрапила на практику в заповідник на 2-му курсі. Тут Євгенія і познайомилася з майбутнім чоловіком, який тоді опікувався студентами-практикантами.

Учена досліджує понад 20 років вивчає птахів, але для неї особливою цінністю є їхній спів. Головним героєм її досліджень є зяблик. Цю невеличку пташку довжиною до 18 сантиметрів можна почути з будь-якої частини лісу заповідника. Голоси птахів записують і слухають, щоб розслабитися, використовують як ліки для людей із психічними розладами. Євгенія ж робить записи з науковою метою: так набагато легше обліковувати птахів.

Нині Євгенія та Віталій мають надзвичайно велику колекцію записів — сімнадцять тисяч. Кажуть, що птахи можуть навчити багато чого. Найважливіше — бути самим собою, бо «з ворони не зробиш орла чи з орла качку». Євгенія додає, що спів птахів допомагає нам навчитися слухати навколишній світ.
— Починаєш говорити з дітьми, вони не можуть почути різниці між соловейком і горобцем. Ми живемо у візуальному світі, ми втратили вміння жити у світі звуків. Цього треба вчитися, цього треба вчити. Тоді ми зможемо більше розуміти і природу, і самих себе.

Жінка каже, що навіть вчителі музичної школи не здатні на слух розрізнити пісні зябликів. У чому ж секрет? У діалектах! Ми знаємо, що мова українців із Закарпаття сильно відрізняється від мовлення, скажімо, киян; виявляється, у птахів так само. Пташина пісня не передається спадково, вона вивчається. Грищенкам вдалося встановити, що діалекти зяблика сформувалися ще двадцять тисяч років тому. І досі їх можна спостерігати. Формування діалекту залежить від багатьох факторів: і історичних передумов, і оточення (гори, рівнина, ліс).

Співають переважно самці. Євгенія каже, що зміст їхніх пісень простий:

— Ідея така — іди геть з моєї території, я тут живу. А ти, дівчино, йди до мене, будь ласка, подивись, який я гарненький. Усе дуже просто та прагматично.

За словами біологині, біоакустика в Україні малорозвинена, тому вони з Віталієм прагнуть створити національну базу пташиних співів.

Чому ж так важливо досліджувати пташині пісні? Подружжя каже, що ці аудіозаписи передусім можна використовувати як доказ реєстрації певного виду. По-друге, важливо мати національну колекцію записів, щоб знати, які види в нас є, і контролювати зміни.

— Втрата пісні птаха — це втрата інформації назавжди. Це буде як втрачена мова — ми можемо прочитати, що написано, але ми не знаємо, як воно звучало.

«Ми дуже часто кажемо дітям, що заповідник — це місце, де природа живе так, як їй хочеться, за своїми законами, і ми не втручаємося в її життя, а тільки приходимо до неї в гості. Це її дім, її територія. І ми вчимося співіснувати з тим, що оточує нас».

Головною руйнівною силою для заповідника, за словами подружжя, є Канівське водосховище. Під його впливом нищаться дислокації, змиваються гірські породи, палеонтологічні пам’ятки — водосховища фактично ліквідували прадавній Дніпро. Відродження ініціативи про створення Канівської ГАЕС лякає науковців: постійний рух води гідроакумулювальної електростанції може призвести до ще більшого розмивання гір. Ще одна небезпека — чорнобильські нукліди, які потрапили в Дніпро й осіли в мулі.

Окрім проблеми водосховища, біологам ще «болить» браконьєрство та хімікати. Подружжя каже, що навесні охоронна служба заповідника має багато роботи. Браконьєри пробираються на острови Круглик і Шелестів і виловлюють рідкісних риб і птахів. А влітку синтетичні добрива так забруднюють воду, що гине катастрофічна кількість риби.

Але Віталій і Євгенія, попри всі проблеми та виклики, вважають свою справу перспективною. Вони проводять акції для збереження первоцвітів, ведуть просвітницьку роботу та навчають молоде покоління науковців, вивчають тварин, поповнюють власну пісенну колекцію птахів і підтримують Канівський заповідник як одне з туристичних місць.

— Знаєте, неможливо жити без вітру у волоссі, без співу птахів, от і не хочеться втратити цей чарівний світ. Ми зрозуміли, що якщо хоча б одна людина не вистрелить в орла, значить, ми робимо те, що треба.

Канівський природний заповідник є об’єктом охорони біорізноманіття: наукові співробітники охороняють різноманітні живі організми з наземних, морських і водних комплексів, досліджують природні зміни задля підтримання гармонії в екосистемах.

Нещодавно заповідник отримав міжнародний статус території, важливої для охорони птахів (Important Bird Area) та увійшов до складу Смарагдової мережі (Emerald Network) — переліку територій особливого природоохоронного значення, важливих для збереження біорізноманіття у країнах Європи.

Детальніше – у фільмі:

Розділи: Туристична

18 вересня

Інші дати
Народилася Алла Горська
(1929, м. Ялта - 1970) - українська художниця та громадський діяч. Автор картин "Автопортрет з сином", "Портрет батька", "Абетка", "Біля річки", "Портрет В. Симоненка".
Ми топчемо і ворогів, і друзів, О бідні йорики, всі на один копил. На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил... (В. Симоненко)
Розгорнути