17 серпня 1245 року під стінами фортеці Ярослав (нині місто Підкарпатського воєводства Польщі, неподалік кордону з Україною) князь Данило Галицький завдав нищівної поразки об’єднаним силам угорців, поляків і галицької боярської опозиції. Це була одна з наймасштабніших битв в історії України XIII століття.
Боротьба за владу над Галицько-Волинським князівством тривала 40 років. Одним із претендентів на галицький стіл був князь Ростислав Михайлович, зять угорського короля Бели IV. Влітку 1245 року він зібрав велику армію. Головну ударну силу складали угорці на чолі з полководцем Фільнієм, а також поляки, які здавна ворогували з Данилом Галицьким. Союзники вдерлися у межі Галицько-Волинського князівства, здобули Перемишль і взяли в облогу міцну фортецю Ярослав.
Данило Галицький зі своїм молодшим братом Васильком негайно зібрав народне ополчення і запросив на допомогу загони половців. В авангарді війська виступив воєвода Андрій. Він мав здійснити розвідку боєм і повідомити мешканцям Ярослава, що їх невдовзі буде врятовано з облоги.
У вирішальній битві під Ярославом Данило Галицький виявив себе як талановитий полководець. Фактично, він застосував тактику Ганнібала у битві при Каннах: навмисно послабив свій центр і заманив угорців у мішок, а далі обійшов із флангів і завдав удару в тил. Під час бою князь неодноразово ризикував власним життям. Він прорвався у гущу ворожого війська, захопив хоругву угорського воєначальника Фільнія і розірвав її. Юний син Данила, Лев (на честь якого незабаром буде засновано місто Львів) своїм списом збив Фільнія з коня. Побачивши це, воїни противника почали тікати.
Ось як змальовує битву Галицько-Волинський літопис (переклад з давньоруської мови Леоніда Махновця): “Данило і Василько… спокійно пішли на битву, бо серця їх обох завзяті були до бою і рвались до бою. Лев же був іще дитиною, і Данило поручив його Василькові Гавриловичу, хороброму і сильному бояринові, щоб він оберігав його в бою… Списи так ламалися об броню, наче це були удари грому, і з обох же сторін многі, упавши з коней, померли, а інші поранені були сильними ударами списів… Данила Фільній схопив. Він вирвався з рук його і виїхав з битви, але, побачивши угрина, що йшов на поміч Фільнію, списом збив його, і спис, загнаний в нього, зламався, а він упав з коня і спустив дух. А об того гордого Фільнія Лев, ся дитина, зламав списа свого. І знову Данило скоро прийшов на нього, Фільнія, і розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл. Побачивши ж це… повернули угри навтікача… Угри ж і ляхи многі побиті були і схоплені”.
Галицькі й волинські полки довго переслідували ворога. Перемога була повною. В полон потрапили угорський воєвода Фільній, польський воєвода Флоріан, багато опозиційних галицьких бояр. Всіх їх було страчено. Городяни Ярослава гучно святкували перемогу і вітали князів Данила і Василька.
Після перемоги під Ярославом боярська опозиція в Галичині була остаточно придушена, а угорським і польським претензіям на українські землі надовго було покладено край. Угорський король Бела IV уклав мир з Данилом і видав свою доньку Констанцію за його сина Лева. Вірогідно, у придане Лев отримав ще й частину закарпатських земель в районі Мукачева.
Втім, перемога мала й негативні наслідки. Посилення Галицько-Волинської держави занепокоїло монголів. Данилові довелося поїхати до ханської столиці Сараю і визнати васальну залежність від Золотої Орди. Це вже згодом будуть намагання організувати антимонгольський союз із Європою, переговори із Папою Римським Інокентієм IV, коронація у Дорогичині і спроба самотужки протистояти монголам, коли ніхто з європейських монархів так і не прийшов на допомогу…
