chrome firefox opera safari iexplorer

Мудрість Учителя

28 вересня 2021 о 12:25

Педагог-новатор, публіцист, письменник, поет Василь Сухомлинський наролився 28 вересня 1918-ого на Кіровоградщині. Основоположник гуманістичного напрямку в українській педагогіці. Заслужений вчитель УРСР, Герой Соціалістичної Праці, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР.

Те, чого прагнув і навчав Сухомлинський, було незвичним для совєтських часів. Він говорив про необхідність формування у молоді національного й естетичного світогляду, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. Стверджував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Твори Сухомлинського видані 53 мовами світу, загальним накладом майже 15 млн примірників. 

Вчений залишив нам у спадок 48 книг, 500 статей, півтори тисячі казок та оповідань для дітей. Багато з цих праць побачили світ завдяки низці щасливих випадків, а також завдяки колосальній праці дружини Василя Олександровича Анни Іванівни Сухомлинської, а потім і їхньої дочки — Ольги. 

«Серце віддаю» дітям ніхто не хотів друкувати

Сухомлинський зайнявся вивченням індивідуальних особливостей своїх учнів, а також і вивченням умов життя дітей. Результати особистих спостережень лягали на сторінки спочатку брошур, статей, а потім і книг. Тоді вважали, що вирішальним чинником у вихованні є вплив колективу на особистість. А Василь Олександрович ішов від дитини до колективу. Він вважав, що колектив повинен складатися з розвинених індивідуальностей. «Серце віддаю дітям» ніхто не хотів друкувати. Весь час пропонували щось допрацьовувати або переробляти, не влаштовувало те, що на перше місце ставилася дитина, а не колектив. На той час до школи для вивчення досвіду вже приїжджали делегації з Японії, Німеччини, Фінляндії, а ідеї книги «Серце віддаю дітям» у своїй країні ще не дозволяли оприлюднити.

«Якось до нас приїхав директор школи-інтернату Юрген Польцин (НДР), — розповідає Анна Іванівна, — і був просто в захопленні від самої школи, а «Серце віддаю дітям» настільки його захопило, що він вирішив обов’язково добитися її опублікування. Завдяки старанням Польцина книгу видали... у Німеччині німецькою мовою в 1968 році! Міністр освіти НДР Маргот Хоннекер гідно оцінила працю українського вченого і розпорядилася терміново опублікувати книгу. На батьківщині відреагували швидко — у 1969 році видали цей твір, і, не даючи у продаж, терміново перевидали. Перше видання з погляду поліграфії виглядало дуже бідно у порівнянні з німецьким варіантом. Ольга Василівна пояснює тодішню ситуацію, що виникла з книгою, тим, що навчання дітей на природі, а не в класі, не сприймала офіційна педагогіка. Це багатьох лякало. Не сприймали й те, що школа повинна дитині приносити радість. Цікаво, що у Німеччині «Серце віддаю дітям» перевидавали вісім разів, а наше видавництво «Радянська школа», яке спочатку так завзято відкидало ідеї Сухомлинського, згодом перевидало книгу одинадцять разів. У результаті «Серце віддаю дітям» побачило світ у 69 виданнях 37 мовами. 

Книжкові долі

Складною виявилася і доля художніх мініатюр Сухомлинського — казок, оповідань, легенд. Посилав їх у «Радянську школу», у «Веселку» — публікувати ніяк не погоджувалися.

У 1966 році на республіканській конференції у Білорусі Василь Сухомлинський познайомився з білоруським дитячим письменником Василем Віткою, редактором дитячого журналу. Витка попросив прислати мініатюри і видав книжечку білоруською мовою. Потім її переклали і видали в Казахстані та Молдові. Ось тоді вже зацікавилося й видавництво «Дитяча література», відібрало кілька мініатюр і російською мовою вийшов збірник «Поющее перышко». Потім видавництво «Малыш» опублікувало два збірники оповідань для дітей, а потім уже й українське видавництво «Веселка» видало збірник «Гаряча квітка».

Остання книга, яку написав Василь Олександрович, називається «Як виховати справжню людину». Це посібник з етики для вчителя. Коли останню книгу Сухомлинського почали публікувати у Москві, дружина Анна Іванівна запропонувала її видати з додатком художніх мініатюр як хрестоматії. Після довгих вмовлянь видавництво погодилося. Ці матеріали до друку підготувала дочка Василя Олександровича. Потім вона взялася за «Сказки под голубым небом», доповнила, систематизувала їх і під тією самою назвою видала в Україні. Через деякий час знову повернулася до цих художніх мініатюр. Так з’явилися збірники «Чиста криниця» і «Вічна тополя». Сьогодні вони витримали 11 видань, але жодного з них не довелося побачити Василю Сухомлинському — твори побачили світ тільки після його смерті. Багато з них сьогодні включено до шкільної програми. Тексти Сухомлинського якраз і заповнили ті прогалини у шкільній програмі, які виникли після відмови від ідеологічно спрямованої літератури для дітей. Вони базуються на українських народних легендах і притчах, а також на матеріалі з життя дітей.

Свої твори Василь Олександрович писав у маленькому кабінетику, що з’єднував житлові кімнати сім’ї директора з навчальними приміщеннями. Вставав о четвертій ранку, обходив сад і сідав працювати. У його кабінеті рукописи були скрізь — на стільцях, на дивані, ними щільно була забита ціла шафа. Тоді дозвіл на публікації книг отримати було дуже важко, вимагали подати до двадцяти рецензій, а також нескінченно переробляти текст відповідно до зауважень редакції. Працював Сухомлинський дуже швидко, ніколи не користувався машинкою, усе писав тільки від руки. Вечорами він сидів на ганку школи, і до нього поговорити про життя сходилися люди з усього села. Приходив священик обговорити морально-етичні теми, частим гостем був і літератор Іван Шевченко, який «загубився» у Павлиші, щоб уникнути переслідування за участь у спілці «Гарт». Приходили і прості люди, яким Василь Олександрович завжди намагався допомогти, пишучи замість них «прохально-обурливі» листи до високих інстанцій. А коли небо темніло і на ньому з’являлися зорі, то наставав час для спілкування зі своїми власними дітьми — Сергієм та Ольгою.

У сім’ї Сухомлинських був свій тіньовий театр. Коли діти хворіли, щоб втримати малюків у ліжку, батьки навішували на двері простирадло — і починалася вистава. Тіні від вирізаних картонних фігурок переміщалися екраном, і в кімнаті звучала казка. Коли діти були маленькими, сім’я часто на вихідних йшла до лісу на улюблену галявину до струмка. Коли син і дочка підросли, то канікули батьки почали заповнювати спільними екскурсіями до великих міст країни. Пересвідчившись у тому, як багато для розвитку дітей дають такі подорожі, Сухомлинський став організовувати далекі екскурсії і для учнів усієї школи.

ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ

Помираючи, Василь Олександрович заповідав дружині зберегти його архів. Це виявилося зовсім не простою справою. Тільки описувати його Анні Іванівні довелося цілий рік, а потім ще дуже довго розбиратися у тому, що вже опубліковано, а що слід підготувати до друку. Сьогодні матеріали видатного вченого зберігаються у Центральному державному архіві органів управління України. Матеріали до цього архіву продовжують надходити і сьогодні, в міру їхньої підготовки. 

«Мама все життя, — зазначала в інтерв'ю журналістам Ольга Василівна, — збирала всі видання робіт батька і літературу про нього. Вийшло повне видання творів Василя Сухомлинського і матеріалів про його творчість. Рік тому (дата розмови — 2003-ий, — прим.ред.) було створено Книжковий фонд Сухомлинського при бібліотеці АПН України (Київ, Берлінського, 9) і все це видання туди передали. Нині піднято питання про присвоєння бібліотеці імені Василя Сухомлинського. А частину нашої особистої бібліотеки раніше передали до музею Павлиської школи, а також безпосередньо до шкільної бібліотеки. З 1970 по 1990 роки спадщиною Сухомлинського займалася моя мама. Те, що вона зробила, під силу хіба що цілому дослідницькому інституту. Тільки список систематизованих найменувань з творчості та про творчість Василя Олександровича становив цілих три збірники путівників. Мама створила картотеку на всі твори батька і при цьому завжди сама вела домашнє господарство, допомагала мені у науковій роботі й у вихованні моєї дочки. З 1990 року архівом батька зайнялася я. У результаті нашої з мамою роботи після смерті батька побачили світ понад десяток книг із незнаними раніше творами».

За матеріалами видань «День», Укрінформ

27 жовтня

Інші дати
Народився Леонід Павленко
(1924, с. Семенівка Полтавської обл. - 1998) - лікар-травознавець, автор книжок про лікування травами, збірок легенд, зокрема "Цілющі скарби", "Біла лілея", "Цвіт папороті" та ін.
Розгорнути
Народився Максим Березовський
(1745, м.Глухів, Сумська область - 1777) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики, засновник хорового співу.
Розгорнути