chrome firefox opera safari iexplorer

Незламна Теофілія Стахів: жінка з сотні найвизначніших героїнь світу

01 вересня 2021 о 12:58

«Молода, енергійна, розумна, ділова і водночас мила, симпатична, добра дівчина», – про Філю Стахів пише Василь Кук, останній головнокомандувач УПА. Вони разом працювали у Кракові, знайомі були із середини 1930-х. Відсиділа 10 років польської в'язниці – після того як допомагала Степану Бандері, Миколі Лебедю, Василеві Куку. «Витримаю», — було її кредом.

Активна діячка національно-визвольного руху, зв’язкова ОУН Теофілія Стахів-"Ґава" (псевдо Маруся; Марта; Ірина Мороз), дівоче прізвище Бзова, народилася 110 років тому, 1 вересня 1911-ого, у с. Носів на Тернопільщині в родині заможних господарів. Американська жіноча громада включила Теофілію Стахів в список 100 найвизначніших героїнь світу. 

Теофілія Бзова вступила до Організації українських націоналістів 1929-го – у рік її заснування. Мала псевда «Ґава», «Марія», «Маруся», «Ірина», «Ірина Мороз», «Марта». На початку 1930-х увійшла до Підгаєцького повітового Проводу ОУН, Тернопільщина. 1937 року стає повітовою провідницею – єдина жінка на такій посаді в організації у той час. Фото зроблене напередодні Другої світової війни.

Філя закінчила школу ім. М. Шашкевича у Львові, учительську семінарію «Рідної школи». Із 1929 року — учасниця ОУН. На початку 1930-х вона — член Підгаєцького повітового проводу ОУН, а з 1937-ого Теофілія стає повітовим провідником – єдиною жінкою на такій посаді у той час. 

Заарештована 1939 напередодні війни і засуджена на 10 років, проте відсиділа тільки 2 тижні у Березі Картузькій — охорона табору розбіглася, бо зі Сходу рушила Червона армія. Із хворою ногою – ще до арешту впала з велосипеда й порвала зв'язки – пішки прийшла додому. Із нареченим Петром Федорівим «Дальничем», теж підпільником, мусять тікати «на німецький бік» – за річку Сян. По ній після розгрому Польщі пролягла радянська границя. Нова влада одразу почала арешти й вивезення. 

Петро і Філя одружилися восени 1941-го, коли ненадовго повернулися до Львова. Обоє в підпіллі: він у Службі безпеки ОУН, вона – у жіночому відділі Крайової екзекутиви. «Петро збирався в далеку дорогу… Мав зай­матися ­організаційною роботою, але що конкретно, не знаю, бо могли говорити не з ким можна, а з ким треба. І це ­добре, бо коли хто попадався, то чим менше знав, тим краще для нього», – згадувала на схилі літ.

Філя стала зв'язковою між найвищими діячами ОУН. Зокрема, Миколою Лебедем, який після арешту Степана Бандери фактично очолив організацію.

З 1945 зв'язкова на Закерзонні, виконувала особливі доручення провідника Я. Старуха. 

Заарештована 1947 року. Згадувала: «Ще встигла з'їсти картку з адресами наших людей, яких сюди вивезли, і тільки відчинила, до кімнати увійшли троє, решта чекали під хатою. Дім оточений. Розумію, що моя ситуація незавидна». Після обшуку повезли до Варшави. З першого допиту зрозуміла: про неї багато знають. Однак вирішила не зізнаватися. Почалися тортури.

Допитувало одразу четверо слідчих. "Страшно мене катували... Кожний з них питав про щось інше. ­Треба було відповідати, і то відразу. Кожен питав і кожен товк. Коли втратила свідомість – повезли до тюрми на Мокотові. Опам'яталася в автомобілі, який називали «чорний ворон». І тільки трохи прийшла до себе, як знову забирають на допити, знову б'ють, знущаються, допитують. Все тіло було синє і в ґудзах. Я не могла ні сидіти, ні лежати".

Одного разу поклали перед нею арештантське фото чоловіка. Чи знає його – Петра Федоріва – «Дальнича»? Ні, не знає. Та то ж її чоловік. Ні. Зізнання вибивали вісім діб. Безперервно, день і ніч. «На всі питання в мене відповідь одна: „Ні, ні і ні“. Потім подумала, що Петра будуть бити, щоб він признався до мене. А яка різниця, чи я його жінка, чи ні? І я призналася».

Допити тривали далі. Однієї ночі її роздягли до білизни й поставили навпроти відчиненого вікна, як солдата на варті. І так до сьомої ранку. 38 ночей поспіль. Однієї спробувала зімкнути очі – наглядачі вилили два відра крижаної води. Білизна замерзла – був грудень. Витримала.14 листопада 1949-го оголосили вирок: 10 років в'язниці. Перша думка була: «Всього 10, а я вже відсиділа більше двох. Витримаю».

Сиділа у старій жіночій в'язниці над Віслою – у місті Фордон коло Бидгощі. Петра розстріляли у 1950-ому.

«Треба витримати. Головне – не піддатися, бути мудрішим від тих, котрі тебе сюди загнали і тут тримають, не думати про себе, і гнати геть думку: „моє життя пропадає“. Тоді біль відходить на задній план, і ти витримаєш все».

1958 року Теофілія була звільнена і 1960-ого на запрошення чоловікового брата виїхала до Канади. Спочатку жили в Гамільтоні, тоді – в Торонто.

Вдруге вийшла заміж – за інженера Романа Стахіва. Прожили разом майже 35 років. Цей шлюб, як і перший, був бездітний.

Майже 90-річна Теофілія Бзова-Федорів-Стахів (ліворуч) на урочистій зустрічі в Торонто 2000 року. У червні 1998-го Американська жіноча громада включила її в список «100 героїнь світу» – найвизначніших жінок із 72 країн. До нього вносять тих, хто геройськими вчинками й обороною прав людини має стати прикладом для жінок і дівчат усього світу. 2009-го Центр досліджень визвольного руху у Львові видав спогади «Теофілія: про Теофілію Бзову-Федорів-Стахів», які незадовго до її смерті записала й упорядкувала журналістка Марія Паньків із Варшави

Теофілія бере участь у роботі Комітету українців та Ліги українських жінок Канади. «Багато часу присвячувала молоді, вчила їх писати писанки, розмальовувати кераміку, вишивання та мережива. Молоді потребували мене, а я їх – ще більше», — згадувала жінка.

Теофілія Бзова-Федорів-Стахів померла в Торонто 23 червня 2003-го. Їй ішов 92-й рік.

на фото вгорі Теофілія Бзова (праворуч) із подругою на центральній вулиці Підгайців, нині райцентр на Тернопільщині, друга половина 1930-х

За матеріалами «Календаря українця» і «Газети по-українськи»

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути