chrome firefox opera safari iexplorer

Завдяки Олександру Кошицю Україна перестала бути німою для світу, а світ глухим до українців

12 вересня 2021 о 19:04

12 вересня 1875 року народився Олександр Кошиць. Саме завдяки його диригентському та культуртрегерському таланту світ почув і полюбив «Щедрика» Миколи Леонтовича. А чарівна українська колискова «Ой ходить сон» в його аранжуванні і подачі надихнула Джорджа Гершвіна на створення джазового стандарту Summertime.

Ці два хіта стали улюбленцями європейської та американської публіки під час тріумфальної подорожі Української Республіканської Капели в 17 країнах світу, що гастролювала під проводом Олександра Кошиця на доручення уряду УНР у 1919—1924 роках. 

Розповісти мовою культури про змагання України за незалежність – таким був задум ініціатора турне Симона Петлюри. Олександр Кошиць тримався народницької місії – розповісти народам світу про душу українську народу через його пісню. Перемогли обидва вектори – про душу України писав весь світ – від Праги, Відня, Парижа, Лондона, Берліна й Барселони до Нью-Йорка, Мехіко, Монтевідео, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айреса й Гаванни. За п’ять років в світовій пресі вийшло більше тисячі рецензій. У своїй статті «Душа України» (Alma Ukraina) бразильський критик Гастао Пенальва (Gastau Penalva) писав: «Українці, вільні, вирушили в світ, як те стажко літуків – цьвіркунчиків, щоб радісним співом святкувати свій вихід з неволі» (Jornal do Brazil, 20 вересня 1923 року). Оригінальний переклад бразильської статті зробив місцевий емігрант з Галичини, учасник львівського літературного гуртка «Молода муза» Осип Шпитко. 

Упродовж тривалого турне навколо харизматичної постаті Олександра Кошиця гуртувались тисячі розкиданих по світу українців. В Австрії після українського концерту у бараках для військовополонених Капелі Кошиця передали записку з квітами – «Від Заблудившогося миж німотою козака». Завдяки Олександру Кошицю Україна перестала бути німою для світу, а світ глухим до українців.

Ба більше — бути українцем стало привабливим. «Яке щастя бути українцем!» — писала 10 січня 1920 року після українського концерту у брюссельському Оперному театрі Ла Монне газета La Gazette.

Олександра Кошиця називали чарівником, магом, божественною лисиною. Його унікальна диригентська техніка рвала шаблони. Про його нечувану на той час манеру диригувати без палички (батути) писали всі газети. Кошиць диригує очима, пальцями, рухами, мімікою! Затуркані українці ставали під керівництвом Кошиця зразком дисциплінованості, а занедбана Україна зразком порядку. «Судячи з цих співаків такий же порядок і дисципліна має нам сподобатись і в самій Україні» — писав після концерту хору Кошиця кореспондент однієї з найпопулярніших франкомовних газет Швейцарії Feuille d'avis de Lausanne.

Світлина з фонду УВАН, Нью-Йорк. Олександр Кошиць в Мексиці, 1923 рік.

Потиснути спітнілі руки видатного українського диригента прагнули сотні видатних митців та політиків по всьому світу. Свідченням тому є численні спогади, листи, а також автографи цих діячів, залишені під час гастролей в Пам’ятній книжці Української Республіканської Капели. Серед них – професор Сорбонни Шарль Сеньобос (Charles Seignobos), каталонський композитор і диригент Луїс Міллет (Lluis Millet), угорський диригент-модерніст Артур Нікіш (Nikisch Artur), німецький театральний реформатор Макс Рейнградт (Max Reinhardt), диригент Британського симфонічного оркестру Раймонд Роуз (Raymond Roze), директор Інституту музикології Бельгії Антоніо Тірабассі (Antonio Tirabassi), французька балерина Айседора Дункан (Isadora Dunkan), директор Музичної академії Відня Фердинанд Льове (Ferdinand Lowe). 

Серед політиків аплодували Олександру Кошицю глави держав і високопосадовці: королева Бельгії Єлизавета (La reine Elisabeth de Belgique), президент Німеччини Фрідріх Еберт (Friedrich Ebert), віце-прем’єр-міністр Польщі Ігнацій Дашинський (Ignacy Daszyński), генерал французької армії Моріс Пеле (Maurice Pelle), президенти та міністри Мексики, Бразилії, Уругваю, видатні дипломати.

Під час виступів Української республіканської капели у Празі, 1919 рік. Капела була створена 16 січня 1919 року в Києві музичним відділом Міністерства освіти УНР за дорученням голови Директорії Симона Петлюри, для популяризації української музичної культури за кордоном.

Традиційно в цей день пригадуємо відгуки світової преси про талант видатного українця.

Франція: «Кошиць диригує жестами пальців і очей», «Le Figaro» (Париж), 19 січня 1921 року.

Німеччина: «Кошиць є майстром найвищого рангу», «National Zeitung» (Берлін), 19 травня 1920 року.

Велика Британія: «Який чудовий спів і який чудовий диригент Олександр Кошиць! Хор вражає дисципліною!», «Sketch» (Лондон), 4 лютого 1920 року.

Нідерланди: «Те, що робить Кошиць, не переказати словами – це «оркестр голосів», «La gazette de Hollande» (Гаага), 24 січня 1920 року.

Швейцарія: «Нема нікого в світі, хто б у такій високій майстерності, як Кошиць, володів мистецтвом трактувати хор як оркестр», Besler Anzeiger (Базель), 14 жовтня 1919 року. «Майстерність, з якою цей визначний диригент Кошиць тримає свій хор в руках є недосяжною», «Tages Anzeiger» (Цюрих), 23 жовтня 1919 року.

Австрія: «Провідник хору, професор Кошиць, заслуговує найвищого визнання і безмежного схвалення», «Der Neue Tag» (Відень), 23 липня 1919 року. 

Бельгія: «Провідник хору Кошиць є абсолютна знаменитість. Не можна уявити собі більшої точності і виразності в диригуванні хором», «Le XX Siecle» (Брюссель), 2 березня 1921.

Польща: «Українська народна пісня у виконанні пана Кошиця може стати непереможним і першорядним інструментом пропаганди. Це є вияв глибокий вияв народної душі», «Narod» (Варшава), 23 жовтня 1920 року.

США: «Цей спів дійшов до свого найвищого розвитку під проводом такого генія як Олександр Кошиць», «Arkansas Democrat», 1922 року.

Канада: «Маестро Кошиць дуже мальовничий диригент – він робить ритмічні татуювання рухами рук, тож вся аудиторія була захоплена таким виконанням», «The Winnipeg Evening Tribune» (Вінніпег), 12 грудня 1923 року.

Бразилія: «Треба дійсно колосальних студій, аби здобути у нашої публіки такий надзвичайний успіх, на який спромігся вчора маестро Кошиць», «Rio Jornal» (Ріо-де-Жанейро), 22 вересня 1923 року.

Аргентина: «Кошиць є дійсно геніальний інтерпретатор», «Ultima Hora» (Буенос-Айрес), 4 липня 1923 року.

Уругвай: «Його темперамент та могутній динамізм передаються шляхом очевидного гіпнозу як на виконавців, так і на публіку», «El Pais» (Монтевідео), 29 липня 1923 року.

Куба: «Чисті звуки, градації, «арпеджіо», «апподжіатури», «портаменто» — все те, чого вимагає «бель канто», знаходимо в хорі Кошиця, інституції вийняткової ваги», El Mundo (Гавана), 13 лютого 1924 року.

Мексика: «Маестро Кошиць є досконалим гіпнотизером хористів і публіки», «El Universal» (Мехіко), 22 грудня 1922 року. «Інтерпретація, яку маестро Кошиць надав Мексиканським народним пісням збільшило наше визнання в тисячу раз. Наш народ спеціально вдячний йому за великодушність, яка побудила його дати нам публічні концерти. Мексиканський народ ніколи не забуде своїх знаменитих друзів і буде чекати їх наступного візиту», Міністр освіти Мексики Хосе Васконселос, 14 лютого 1923 року.

Австрія: «Рідко доводилось мені чути хорове мистецтво та досконалим щодо звуку, інтонації, ритміки й динаміки. А до того ж Ваші прекрасні народні пісні, їх дійсно майстерне оброблення, і нарешті, але не в останню чергу – Ваш абсолютно вийнятковий провід», — директор Музичної академії Відня Фердинанд Леве, 29 липня 1919 року.

Олександр Кошиць серед своїх хористів

Чехословаччина: «Олександр Кошиць є одним із найбільших музикантів України та одним із найліпших европейських дириґентів. Він має усе, чого потребує дириґент. Перш за все багатство інвенції і фантазії. […] Більшість того, чим ми були до краю захоплені в українських піснях, ким би то вони не були оброблені, є його справою. Він відтінює пишно, але з мірою і смаком. […]Своїм настроєм він володіє суверенно і співаки реаґують на найменший рух його пальця чи руки. […]Хор слухається, бо вірить йому і знає, що так потрібно…», — диригент чеського хору «Глагол» Ярослав Кржічка.

Олександр Кошиць: «Я раював від думки, що на мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу – таку ніжну, таку могутню, таку елементарну, а разом і загадкову, як сама природа. Мої думки і мрії, над якими я ночами плакав, коли душа переспівувала мої рідні, мої ніжні, мої сумні й величні мелодії, — не завели мене. Голосом святої чистоти і небесної художньої правди залунала наша пісня в широкому світі; встала велика, могутня, життєтворна, як вічне сонце!», з книги спогадів «З піснею через світ».

З днем народження, Маестро!

16 вересня

Інші дати
Народився Петро Масоха
(1904, с. Первомайське Черкаської області - 1991) - український актор театру та кіно. Грав у фільмах "Є такий хлопець" (Костромін), "Вершники" (Іван Половець), "Земля" (Хома),  "Іван" (Іван).
Розгорнути
Народився Петро Борзяк
(1903 - 2000) – український фізик, вчений. Автор комплексних досліджень фізичної природи різних фотокатодів. В 1951 відкрив екситонне поглинання світла напівпровідниковими стибій-цезійовими та олов'яно-цезійовими плівками і пов'язану з цим фотоелектронну емісію.
Розгорнути
1658 – гетьманом Іваном Виговським укладено Гадяцький договір
Іван Виговський (? – 1664) – гетьман Війська Запорзіького (1657 – 1659), Київський воєвода (1659 – 1664). Гадяцький договір – угода, укладена біля міста Гадяч за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною. Угода передбачала входження Гетьманщини до складу федеративної Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена Польщі і Литви.
Розгорнути