Унікальна тканина серпанок мало не пересварила чиновників облдержадміністрації та голову громадської організації Володимира Дзьобака, який стверджує, що саме у його ткацькій майстерні її відтворили вперше за багато років, бо технологія виготовлення вважалася втраченою, пише Рівне Вечірнє.
Обидві сторони хочуть, щоб серпанок став брендом, за яким Рівненщину впізнавали б іноземні туристи, однак не можуть дійти згоди у назві — волинський він чи поліський? Володимир Дзьобак вважає, що назва «волинський» принципова, бо за нею можна буде подавати документи до ЮНЕСКО, а посадовці хочуть зберегти осередок ткацтва у поліському селі Крупове на Дубровиччині, бо там серпанок ткали споконвіку.
Володимир Дзьобак, голова ГО «Центр дослідження і відродження Волині», засновник майстерні «Легенди Волині» у Радивилові:
— У Міністерстві культури і туризму лежить заявка на внесення волинського серпанку до Національного реєстру культурної спадщини, а опісля вона може потрапити й до списку об'єктів ЮНЕСКО. Заявку подали спільно з обласною владою, заповнили облікову картку. Раптом я дізнаюся, що певні люди з ОДА хочуть відкликати документи та перейменувати волинський серпанок в «поліський», щоб привернути увагу до поліських сіл на півночі, таких як дубровицьке Крупове.
Так, воно відоме своїми майстринями, але ж справа у тому, що зараз там не тчуть серпанок! На Поліссі він зберігся лише у старовинних костюмах і намітках. А комісія ЮНЕСКО ставиться до таких речей дуже прискіпливо і відмовить у реєстрації серпанку, якщо побачить його лише в музеях, а не «наживо». Вдруге подати таку заяву уже не вдасться. До того ж Полісся є не лише на Рівненщині — це і Житомирщина, і Білорусь, і навіть Росія. Тоді вони теж зможуть претендувати на цей артефакт. Навіщо ж приваблювати туристів до конкурентів?
Тож якщо волинський серпанок стане «поліським», я сам напишу в ЮНЕСКО про фальсифікацію. Бо саме у нашій майстерні вдалося відтворити цю тканину, ми виготовили 93 зразки, перш ніж добилися потрібної якості. Уже пошили десяток повноцінних жіночих костюмів і один чоловічий, їздили з ними на виставки до Києва та Луцька.
Щоб не подумали, що я захищаю суто свій бізнес, нагадаю, що у нашій майстерні в Радивилові ми навчаємо усіх бажаючих, як виткати серпанок вручну. Якщо рівненська обласна влада не захоче допомагати, звернемося до Волинської ОДА, але тоді цей бренд втратить Рівненщина.
Світлана Хом'як, заступник начальника управління культури і туризму ОДА:
— Насправді ніякого конфлікту немає. Серпанок ткали по всій території України, але тільки на Поліссі з нього виготовляли повноцінні костюми. Майстрині в селі Круповому його як ткали віками, так і досі тчуть. А нам важливо не стільки волинський він чи поліський, а те, як зберегти цей осередок ткацтва у Круповому. Це єдине село в Україні, де живуть одразу три заслужені майстрині народної творчості. Днями там проводили всеукраїнську наукову конференцію зі збереження серпанкового ткацтва.
ЮНЕСКО — дуже далека перспектива, а Національний реєстр нематеріальної культурної спадщини ще тільки формується, і ми пропозицій до нього ще не подавали. Спершу створимо комісію з фахівців, щоб спільно вирішити, чим славетна Рівненщина: це може бути і поліський мацик, і дудка-викрутка, і поліська балада. Чи подавав до Міністерства культури і туризму заявку на серпанок сам п. Дзьобак — я не знаю. Але якщо він допоможе серпанку стати відомим за межами України — ми тільки «за».
Ніна Рабчевська, заслужений майстер народної творчості, с. Крупове Дубровицького району:
— А чому Володимир Дзьобак не розповідає, що це я навчила його дівчат ткати серпанок? Коли він надумав займатися ткацтвом, то привіз мене до своєї майстерні у Радивилів, просив допомоги. Льон справді зараз дуже важко дістати, він дорогий і його треба привозити з-за кордону, тому й беремо білі бавовняні нитки. Але ж сама технологія не втрачена! Я на тій науковій конференції, де був і п. Дзьобак, не змогла стримати емоцій і висказала все, що думала. Показала усім серпанкові костюми своєї бабусі, мами, свекрухи. Серпанок був і залишається поліським надбанням, найбільш відомі ним дубровицькі села Берестя, Крупове, Селець та Орв'яниця. Краще б цей чоловік об'єднався з нами і справді допоміг зберегти традиції.