chrome firefox opera safari iexplorer

Тарпан — дикий кінь, що колись населяв українські степи

08 квітня 2016 о 10:20

Загальноприйнято вважати, що тарпани вимерли через оранки степів під поля. Їх витіснили стада домашніх тварин, які займали пасовища і водопій.

Через те, що ці коні надавали великої шкоди посівам їх почали нищити. До початку XVII століття деякі міста Європи містили загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля.

У 1918 році в маєтку поблизу Миргорода на Полтавщині (Україна) помер останній (степовий) тарпан. Нині череп цього тарпана зберігається в Зоологічному музеї МДУ, а скелет — у Зоологічному інституті Академії наук у Санкт-Петербурзі.

У 1814 році в Пруссії кілька тисяч нагоничів оточили в Дуйсбургському лісі останні табуни лісових коней і знищили їх. Всього було вбито 260 тварин.

В Україні раніше був досить численний; окультурення степів спричинилося до зникнення тарпанів (останній екземпляр відловлено у 1886 біля села Нововоронцовка на Херсонщині).

У польській частині Біловезької Пущі з особин, зібраних по селянських господарствах (у яких в різний час опинилися тарпани і дали потомство), були штучно відновлені так звані тарпановидні коні (польський коник), що зовні виглядають точно як тарпани, і випущені на волю. Згодом тарпановидні коні були завезені і в білоруську частину Біловезької Пущі.

У 1999 році Всесвітній фонд природи (WWF) в рамках проекту завіз в околиці озера Папес на південному заході Латвії 18 коней. На 2008 р. їх там було вже близько 40.

Тарпан — вимерлий європейський дикий кінь, невеликий на зріст (висота в холці 107 — 130 см). Однією з ознак, окрім малого зросту, є темний «ремінь» уздовж хребта, а також відсутність чілки і неповисла грива. Травоїд; у минулому досить поширений у Степах і Лісостепах Європи.

Тарпани були маленького зросту з відносно грубою горбоносою головою, загостреними вухами, густою короткою хвилястою, майже кучерявою шерстю, яка ставала довшою взимку, короткою, густою, кучерявою гривою і хвостом середньої довжини. Влітку колір був рівномірний чорно-бурий, жовто-бурий або брудно-жовтий, взимку ясніший, мишачий (мишаста масть) з широкою темною смугою вздовж спини. Ноги, грива та хвіст — темні. Густа шерсть дозволяла тарпанам переживати холодні зими. Міцні копита не вимагали підков.

Тарпани водилися табунами, іноді по кілька сотень голів, які розпадалися на маленькі групи з жеребцем на чолі. Тарпани були вкрай дикі, обережні і полохливі.

28 серпня

Інші дати
Яким Запаско
1923 – український книгознавець, доктор мистецтвознавства, фахівець з історії друкарства України. Фундаментальна праця – «Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга».
Розгорнути
Віра Свєнціцька
1913 – Віра Свєнціцька – український мистецтвознавець, дочка українського філолога-славіста й мистецтвознавця Іларіона Свєнціцького.
Розгорнути
Володимир Кміцикевич
1863 – Володимир Кміцикевич – український лексикограф, перекладач, педагог. Уклав «Німецько-український словар», «Грецько-український словник». Переклав драму «Вільгельм Телль» Ф. Шиллера, «Платонову оборону Сократа» тощо.
Розгорнути
Народився Дмитро Загул
(1890, с.Мілієве, Чернівецька область - 1944), український поет-символіст, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч. Автор збірок віршів «З зелених гір», «На грані». Переклав українською мовою другу пісню «Енеїди» Вергілія, сатири Горація та ін.
«Не сумуй, душе зболіла, І не плач, не голоси! Час узятися до діла, Най не линуть марно дни» (Дмитро Загул)
Розгорнути

Новини Дивитися всі