Загальноприйнято вважати, що тарпани вимерли через оранки степів під поля. Їх витіснили стада домашніх тварин, які займали пасовища і водопій.
Через те, що ці коні надавали великої шкоди посівам їх почали нищити. До початку XVII століття деякі міста Європи містили загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля.
У 1918 році в маєтку поблизу Миргорода на Полтавщині (Україна) помер останній (степовий) тарпан. Нині череп цього тарпана зберігається в Зоологічному музеї МДУ, а скелет — у Зоологічному інституті Академії наук у Санкт-Петербурзі.
У 1814 році в Пруссії кілька тисяч нагоничів оточили в Дуйсбургському лісі останні табуни лісових коней і знищили їх. Всього було вбито 260 тварин.
В Україні раніше був досить численний; окультурення степів спричинилося до зникнення тарпанів (останній екземпляр відловлено у 1886 біля села Нововоронцовка на Херсонщині).
У польській частині Біловезької Пущі з особин, зібраних по селянських господарствах (у яких в різний час опинилися тарпани і дали потомство), були штучно відновлені так звані тарпановидні коні (польський коник), що зовні виглядають точно як тарпани, і випущені на волю. Згодом тарпановидні коні були завезені і в білоруську частину Біловезької Пущі.
У 1999 році Всесвітній фонд природи (WWF) в рамках проекту завіз в околиці озера Папес на південному заході Латвії 18 коней. На 2008 р. їх там було вже близько 40.
Тарпан — вимерлий європейський дикий кінь, невеликий на зріст (висота в холці 107 — 130 см). Однією з ознак, окрім малого зросту, є темний «ремінь» уздовж хребта, а також відсутність чілки і неповисла грива. Травоїд; у минулому досить поширений у Степах і Лісостепах Європи.
Тарпани були маленького зросту з відносно грубою горбоносою головою, загостреними вухами, густою короткою хвилястою, майже кучерявою шерстю, яка ставала довшою взимку, короткою, густою, кучерявою гривою і хвостом середньої довжини. Влітку колір був рівномірний чорно-бурий, жовто-бурий або брудно-жовтий, взимку ясніший, мишачий (мишаста масть) з широкою темною смугою вздовж спини. Ноги, грива та хвіст — темні. Густа шерсть дозволяла тарпанам переживати холодні зими. Міцні копита не вимагали підков.
Тарпани водилися табунами, іноді по кілька сотень голів, які розпадалися на маленькі групи з жеребцем на чолі. Тарпани були вкрай дикі, обережні і полохливі.
