Нечасто випадає нагода поспілкуватися з політиком і доктором політичних наук в одній особі. Та літньошколярам газети «День» пощастило — до них завітав Микола Томенко, депутат декількох скликань. Це один із тих політиків, що мислять глобально, — політичними, культурними, освітніми, екологічними категоріями. Найяскравіша цитата пана Миколи, яка запам’яталася літньошколярам: «Треба інвестувати в мізки, інвестувати в переконання».

Актуальною темою розмови стала низька довіра суспільства до влади. Як свідчать дані останнього опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, проведеного в травні, новому уряду не довіряють 70% громадян. Микола Томенко виокремив кілька причин цього, насамперед неоновленість політичного класу, великий ступінь тіньового характеру прийняття рішень, «вертикалізацію» влади.

Політик не перекладає усю відповідальність за ситуацію в Україні тільки на нашого сусіда. Як слушно підкреслив учасник ЛШЖ Дмитро Байда, «Томенко фокусувався на внутрішніх проблемах, без клішового звинувачення Кремля в політичних, економічних, соціальних, культурних і ще безкінечного списку проблем України». Звідси, мабуть, і оптимістичний настрій після розмови, оскільки все залежить саме від нас.

Проте особливо літньошколярів зацікавила проблема створення суспільного теле— і радіомовлення. Приємно було почути, наскільки політик переймається необхідністю культурного контенту. Більш того, примножує його своїми проектами. З останніми літньошколярі познайомилися ближче: політик приніс на розмову два пакунки подарунків. Серед них — диски «7 чудес України», щорічник, наповнений цитатами українських діячів,  диски з українськими казками, історію Конституції, написану самим Миколою Томенком, тощо — кожен літньошколяр знайшов те, що йому ближче. Але подарунки були взаємними: студенти подарували гостеві історичний бестселер «Дня» «Повернення в Царгород», фірмову футболку та бейдж лектора ЛШЖ.

«ЯКЩО ПОЛІТИК ПІСЛЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ДЕПУТАТСЬКОГО МАНДАТУ НЕ ПРИПИНЯЄ ПРАЦЮВАТИ НАД СВОЇМИ ПРОЕКТАМИ, ЦЕ МОЖЕ СВІДЧИТИ ПРО ЙОГО ВМОТИВОВАНІСТЬ ЗМІНЮВАТИ ДЕРЖАВУ», — НАПИСАЛА ПІСЛЯ ЗУСТРІЧІ З МИКОЛОЮ ТОМЕНКОМ УЧАСНИЦЯ ЛШЖ-2016 ХРИСТИНА СОЛТИС / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Позитивний характер розмови підсилювала щирість гостя: він влучно жартував на серйозні теми, згадав улюблений вірш Володимира Маяковського. «Це було дуже приємно, що пан Микола згадав про день народження Маяковського, якого я (і не тільки я) дуже люблю», — написала після зустрічі учасниця ЛШЖ Марина Сніжинська.

Загалом Миколі Томенкові вдалося охопити у розмові чи не весь спектр важливих питань, починаючи від механізмів впливу суспільства на владу до стану питної води, який є однією з базових складових рівня життя.

«ЗЛАМАТИ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ ЧАСІВ КУЧМИ — ОЗНАЧАЄ НАНЕСТИ ШКОДУ НИНІШНІМ ВИСОКОПОСАДОВЦЯМ»

Ольга КУДЕРЯВЕЦЬ, Львівський національний університет ім. Івана Франка:

— Такий збіг, що наша зустріч відбувається 19 липня — саме в цей день у 1994 р. Леоніда Кучму вперше обрали на посаду президента. Відтоді минуло 22 роки, а досі складається враження, що ми живемо у системі, яку створив Кучма. Хто відповідальний за це? Тільки «засновник» чи всі політики, які багато років підлаштовувалися під систему?

Микола ТОМЕНКО:

— Є світоглядні й інституційні проблеми неоновленості політичного класу. Попри війну і дві революції, він не змінювався революційним шляхом, і якщо проаналізувати людей, які нині приймають рішення, фактично всі вони родом із часів Кучми. За цієї базової позиції, якщо ви ставали бізнесменом, заробляли перші мільйони в часи Кучми або, скажімо, ставали впливовою людиною, то прямо чи опосередковано ви з ним пов’язані. Звідси, починаючи з президента Порошенка й закінчуючи багатьма іншими людьми, усі вони були задіяні в тій системі. Таким чином, зламати інституційно та понятійно політичний режим часів Кучми — означає нанести шкоду багатьом людям, які є впливовими у сьогоднішньому політичному класі.

Якщо підняти тему приватизації, то в часи Кучми всі стратегічні підприємства були приватизовані практично за безцінь. Цей процес відбувався таким чином: зять президента, друг чи ще хтось інвестує у виборчу компанію глави держави, або робить ще щось, і отримує відповідні привілеї. За всієї непослідовної критики позиції Миколи Мельниченка, опубліковані ним плівки були дуже важливі, тому що це підручник «кучмізму». Сьогодні Україна є країною, де залишається великий ступінь тіньового характеру прийняття рішень і формальний статус людини жодним чином не впливає на цей процес. Наприклад, яка посада в Кучми чи в Медведчука? Але за ступенем прийняття політичного рішення, вони значно впливовіші ніж, наприклад, віце-спікери. Тому це не демократичний режим, де ми розуміємо місію і можемо впливати на політику.

«ПОТРІБНО, ЩОБ У НАС З’ЯВИЛИСЯ РЕАЛЬНІ ПРОФСПІЛКИ, ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУТИ»

Iван КАПСАМУН:

— У цьому й полягає проблема: відбуваються майдани, а змінити цей політичний клас ніяк не вдається. Частина Майдану зайшла у парламент і влилася в стару систему. Які механізми виходу з ситуації можуть бути застосовані?

М. Т.: — Щоб змінити політичний режим, журналісту не обов’язково ставати депутатом або міністром. У нас так сталося, що інституційні складові — стратосфера демократично-політичного режиму — абсолютно не сформовані і бездіяльні. Я вже не кажу про профспілки. Вищі навчальні заклади і науковці — це теж своєрідна страта, яка мусить контролювати владу. Але таке враження, що вона так само поза процесом. Громадські інститути теж значною мірою не спрацьовують, тому що, як з’ясувалося, велика частина з них — це чисто комуністичні структури, які освоюють європейські гранти. Вони розповідають, що, «як вступимо в Європу — буде дуже добре». Але треба не просто «вступати в Європу», треба роз’яснити інституційні речі, пояснювати складові процесу євроінтеграції. Тому виглядає таким чином, що Майдан артикулює лозунги, смисли, ідеї..., проте коли вони трансформуються в інститути влади — змінюється тільки форма. Потрібно, щоб у нас з’явилися реальні профспілки, громадські інститути. Щоб медіа виконували свою функцію, їх потрібно демонополізувати. Зрозуміло, чого Порошенко не відмовляється від каналів, а холдинги Пінчука, Фірташа налічують по 5-8 каналів, бо вони — гравці. Разом з тим, у законі написано, що на одну фізичну особу може бути не більше одного каналу.

«ЗА ЗАКОНОТВОРЕННЯМ ТА ПРОФЕСІЙНІСТЮ НИНІШНІЙ ПАРЛАМЕНТ — ЦЕ КАТАСТРОФА»

Марія ЧАДЮК, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Яка ваша оцінка нинішнього парламенту, порівняно із попередніми скликаннями?

М. Т.: — За своєю місією та задачею цей парламент є перехідним. За дискусійністю, конфліктністю, швидкістю артикуляції — він один з кращих місць. Якщо буде якась резонансна подія, то вона точно не пройде поза парламенту. А за законотворенням та професійністю нинішній парламент — це катастрофа. Велика частина депутатів взагалі не розуміє, що таке законотворення. Окрім того, якщо прийнято рішення проголосувати за якийсь законопроект, то він все рівно буде проголосований лише з двадцятого разу, і в результаті його майже ніхто не прочитає, як, наприклад, остаточну версію Бюджету. У нас, на жаль, мандати часто використовують для рейдерства і фінансових розборок. Парламентаризм як ідея дискредитована в Україні. Ідея тіньового характеру прийняття рішень, домінування бізнесу над політикою з часом все більше набувала значення. У нас існує неформальний двопалатний парламент. «Перша палата» — мільярдери, друзі Порошенка або Яценюка, які збираються в АП і приймають рішення. Але ми не вповноважили цих людей бути у «верхній палаті». Верховна Рада ж — це нижня палата, яка шумить, кричить, свариться, але від неї нічого не залежить.

«БАГАТО ВІЙСЬКОВИХ ТА КОМБАТІВ ЗАГУБИЛИСЯ В ПАРЛАМЕНТІ, ТОМУ ЩО, ЗА ВСІЄЇ ПОВАГИ, ЦЕ НЕ ЇХНЯ РОБОТА»

Христина СОЛТИС, Львівський національний університет імені Івана Франка:

— У парламенті з’явилося багато нових облич. Як ви ставитеся до комбатів і журналістів у владі? Як ви думаєте, вони виправдали покладені на них сподівання? Чи можуть люди з громадянського середовища змінити якість парламенту?

М. Т.: — Існує дві концепції парламенту, із якими нам треба визначитися. Сьогодні у нас реалізована концепція радянського парламенту, за винятком того, що в СРСР не було дискусій. В ньому також було широке представництво різних професій. У нас — це військові, журналісти й бізнесмени, тоді ж були доярки, вчителі, шахтарі, металурги та ін. При цьому парламент не ухвалює якісь рішення, а легалізує. Сьогодні багато цих військових та комбатів загубилися, тому що, при всій повазі, це не їхня робота.

До речі, зараз точиться цікава дискусія про молоде покоління ваших колег, яке прийшло з журналістики в політику. Член «Блоку Петра Порошенка» Сергій Лещенко висловив фразу: «Я в опозиції». Але як він може бути в опозиції, якщо він є членом президентської фракції і коаліції? З людської і політичної точки зору, коли ви не погоджуєтесь із фракцією, ви повинні вийти з неї — так, як це зробив я. Але чомусь Лещенко і Найєм кажуть: «Це небезпечно, бо якщо ми самі вийдемо з фракції, нас потім можуть взагалі виключити з парламенту». А якщо їх виключить зі свого складу фракція, то це вже не дозволить потім позбавити їх депутатського мандата. Фракція не виключає їх зі складу, тому що в коаліції мало депутатів і кожна людина — на вагу золота. Окрім того, вся коаліція не голосує — замість неї це робить «Відродження», «Воля народу», «Опозиційний блок» — одним словом, колишня «Партія регіонів». Тож виходить, що цих депутатів фракція тримає у заручниках, бо самі вони бояться з неї вийти, а фракція домовляється про прийняття рішення з колишніми регіоналами. У цій політиці розглядається елемент кучмізму. В Адміністрацію Президента більшість членів БПП не ходить — її частіше відвідують представники кучмівсько-януковичівського клану, які більше прив’язані до того бізнес-угрупування, яке сьогодні знаходиться при владі. Таку модель можна розірвати лише інституційними і ментальними змінами.

«Я Б ІШОВ НА ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ, ЯКБИ МИ ПРОПАГУВАЛИ КОНЦЕПЦІЮ НОВОЇ МІСІЇ ВЛАДИ»

Марина БАРБА, Одеський національний університет ім. I.I. Мечникова:

— Як ви ставитеся до ідеї дострокових виборів в Україні?

М. Т.: — Я не проти тактичних кроків, якими, умовно кажучи, є дострокові вибори. Але в стратегічному сенсі це нічого не змінює. Моя позиція така: я б ішов на дострокові вибори, якби ми пропагували концепцію нової місії влади, державних структур, зокрема, парламенту. Серед рішень, які приймає нинішній парламент, 90% — це постанови. І два-три законопроекти на те, як перетягнути гроші. 90% усієї роботи, яку здійснює парламент у нормальній цивілізованій країні — це робота Міністерства юстиції і місцевого самоврядування. У нас же дискутують учені й громадські діячі, ініціюють круглі столи, а лідери партій все одно закон «Про вибори» пишуть «під себе». За такої системи немає сенсу заходити в парламент. Тому спочатку сам парламент треба перезавантажити і реформувати, а потім піти на дострокові вибори. До речі, з вересня я хочу ініціювати систему круглих столів і залучатиму не політиків, а експертів, науковців, медіа для того, щоб усі між собою домовилися з цього приводу.

«ПОПРИ ТЕ, ЩО ЯЦЕНЮК — МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ, ГОРУ ВЗЯЛА ЙОГО КУЧМІСТСЬКА МЕНТАЛЬНІСТЬ»

Дмитро БАЙДА, Національний університет «Острозька академія»:

— Порошенко, по суті, витіснив Яценюка, щоб вибудувати власну вертикаль влади. Невже досвід Кучми і Януковича нічого не вчить Петра Олексійовича?

М. Т.: — Насправді, багато речей, які починали робити Порошенко і Яценюк, на першому етапі суттєво відрізнялись від рішень попередніх представників влади. Але, врешті-решт, не дивлячись на те, що Яценюк — молоде покоління, гору взяла його кучмістська ментальність. Є «свої» (фінансові групи або клани, з якими вони працювали раніше), які все рівно стають ключовими. В результаті бачиш: перші кадрові призначення, лобістські рішення і т.д. Але все це приправлено десь англійською мовою, десь антипутінізмом, але за змістом це не відрізняється від кучмізму. Порошенко — так само з цієї опери. Чому така влада потерпає більше, ніж, наприклад, в свій час Кучма? Тому що на них сильніші сподівання. І чим вищий ступень моралізаторства, тим більша трагедія падіння довіри. Відповідно, Порошенко взяв дуже небезпечний для себе курс.

«ПОКИ ПОРОШЕНКО — ПРЕЗИДЕНТ, НІЧОГО У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ НЕ ЗМІНИТЬСЯ, БО ЗАМОВНИКИ — У СИСТЕМІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ»

М. Б.: — Резонансна справа «Гонгадзе — Подольського». Як ви охарактеризуєте перебіг цієї справи станом на сьогодні? Чи відповідатимуть за скоєне не лише виконавці, а й замовники вбивства?

М. Т.: — Коли відбувалося поховання Георгія, я сказав: «Очевидно, що це було поховання справи». Цей прогноз, на жаль, збувся. На сьогоднішній день, поки Порошенко — Президент, на цьому справа зупинена. А замовники й організатори зараз — в системі прийняття рішень. Тому існує «неформальна домовленість»: Пукач і Кравченко — крайні, на кому історія завершується. І ніхто не збирається братися за цю справу в частині замовників. Це можливо тільки після радикального перезавантаження влади і людей, які незалежні від тих, хто приймав рішення з часів Кучми.

«ТЕ, ЩО МИ МАЄМО СЬОГОДНІ НА «UA: ПЕРШИЙ», ЦЕ СЕКОНД-ХЕНД: ЩО БЕЗКОШТОВНО ДАЮТЬ, ТЕ Й КРУТЯТЬ»

Олена КУРЕНКОВА, абітурієнтка КНУ ім. Тараса Шевченка:

— Два роки поспіль ви очолювали Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова й інформації. Відомо, що ви є прихильником впровадження суспільного мовлення. Чи можете розказати в якому стані цей проект? І в цілому, як ви оцінюєте загальний стан українських ЗМІ зараз?

М. Т.: — Треба поділити ЗМІ на дві частини. Перша — це історія державно-комунальних медіа, які повинні стати суспільними, і це, як ми розуміємо, достатньо малий сегмент ринку. Другий сегмент — це приватні чи комерційні ЗМІ. Для різних сегментів — різні задачі.

Ідея загнати радіо в телебачення було абсолютною дикістю. Тому я докладатиму зусилля, щоб було суспільне радіо. У законі ми передбачали, що має бути три радіокомпанії: загальнополітична, інформаційна і культурологічна. У суспільному телебаченні теж має бути активним канал культури, політики. Загалом, я думаю, що на суспільному каналі має бути те, чого немає на комерційному: програми для дітей, освітні програми, культурні, туристичні, спортивні, із якомога меншою кількістю реклами, без агресії, насильства, хамства, яке дратує людей. Те, що ми маємо сьогодні на «UA:Перший», це секонд-хенд: що безкоштовно дають, те й крутять. Навіщо нам на суспільному каналі за державні гроші показувати старі польські фільми? І цей «медіа-колгосп» коштує бюджету біля мільярда гривень. Він не виконує свою функцію — я вже не кажу про рейтинги.

«ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВА»

Христина ПЕТРЕНКО, Одеський національний університет імені I.I. Мечникова:

— Кілька місяців тому газета «День» запропонувала свою версію українського уряду «національної збірної». У ньому ви — міністр екології. Зважаючи на ваш досвід у цій сфері, якою, на вашу думку, повинна бути робота цього міністерства, і які завдання були б першочерговими для вас?

М. Т.: —  Я вважаю, що думання екологічною якістю життя є надзвичайно важливим. Нинішнє Міністерство екології — ключове в тому сенсі, що весь попередній період це було відомство по видачі ліцензій на видобування надр. А це — шлях в нікуди, по якому ми йдемо досі: зі смітниками, звалищами, бурштиновидобуванням і всім іншим. Насправді ж екологія і довкілля — це такий собі ідеологічний ключ. Конкретно я вважаю себе фахівцем у Чорнобильській тематиці — зараз ця програма тільки починає реалізовуватись і це дуже брендова річ для позиціонування України. Про Чорнобиль всі знають, але треба позбутися негативу і страху, і наповнити його позитивістським та інноваційним змістом.

Ще, наприклад, програма «Питна вода» у нас не фінансується уже років п’ять. Для прикладу, в центральній Україні це одна з найбільших проблем, де досить високий ступінь онкозахворювань. А вода — один з базових параметрів тривалості життя, проте у нас ним займаються за залишковим принципом, як і освітою чи культурою.

Щодо бурштину: для екології краще спершу провести рекультивацію дерев. До того ж, там ще не вирішена проблема з лісом. Я нав’язав перший крок: про заборону експорту лісу-кругляка: з 1 листопада 2015 року діє заборона на дуб, на сосну буде діяти з 1 січня 2017, але ж проблема в тому, що вирубуються інші дерева.

Я думаю, що цей екологічний сегмент повинен бути у кожній партії. Екологізація державної політики надзвичайно важлива.+

Цього року Літня школа журналістики «Дня» проходить за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.