Божество Долі (Стріча) супроводжує кожну людину від першого до останнього її подиху. Коли людина з’являється на цей світ, Доля починає прясти її нитку. Скільки вона пряде, стільки й триває людське життя. Тому Доля ще називається Пряхою, а звідси й вислови «міцна нитка життя», «нитка життя обірвалася». Неодмінними атрибутами Долі є прядка та веретено.
Доля знає (відає, або має Віду) стосовно всього, що було, є й буде з кожною й кожним із нас. Вона скеровує людську душу до тих знань, які потрібні саме цій душі, та відповідає за вибір життєвої дороги людиною. Оскільки, за цим дохристиянським віруванням, людина повертається на Землю не раз, Доля може зробити її душу досконалішою з наступною, як зараз би сказали, реінкарнацією в душах онуків та правнуків. Крім того, Доля може покращити і майбутнє людини, яка живе зараз.
Доля вважається жіночим божеством, і в її день жінкам та дівчатам не слід поратися у хаті, а особливо – замітати, виносити сміття, прати, бо можна разом зі сміттям чи водою винести (вилити) й власну Долю.
Напередодні свята і вранці наступного дня дівчата ворожили на долю, найперше – на заміжжя. Скажімо, у воду ставилися вишневі гілочки, неодмінно зламані у сусідському, а не власному саду. Якщо на гілочках з’являлися квіти до Коляди (24-25 грудня), дівчина мала вийти заміж.
Ще треба було заліта зірвати листя із різних дерев – окремий на кожного парубка, на якого ворожилось, а яблуневий не загадувати ні на кого. В ніч перед Долею листочки клалися під голову, читалося моління, аби Доля змилувалася, а раненько найменший у сім’ї хлопчик витягав одного листочка. За хлопця, на якого листок загаданий, випадало вийти заміж. Коли ж листок був яблуневий – на дальше дівування.
Щойно сутеніло, дівчата бігли на вулицю. Першого стрічного (бо Стріча) питали, як зватимуть судженого, і стрічний мав швидко, не розмислюючи, назвати чоловіче ім’я – котре назвав, так і зватимуть. Під стайнею дослухалися голосів тварин — яка «заговорить» першою, а тоді вгадували вдачу майбутнього чоловіка. Підслуховували під сусідськими вікнами, щоб за уривками розмови «вибудувати» майбутнє.
А до сходу Сонця слід було пильненько вдивитись у своє відображення в криничній воді. Якщо гладеньке – заміжжя буде щасливим, і навпаки.
Варто згадати, що Доля має нерозлучну «сестру» — Недолю, яка мандрує світом разом із Нещастями, Злиднями, Хворощами, що їх насилає на людину, коли та не дотримується праведних законів людського життя – Праві.
Олена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»