Україна нині де-факто — країна сміття. Експерти налічують в Україна більше 6 тисяч сміттєзвалищ і майже 33 ТИСЯЧІ НЕСАНКЦІОНОВАНИХ СМІТТЄЗВАЛИЩ!

Отож, сьогодні не менше 5% території нашої держави займають відходи. Але найтрагічніше те, що лише 7% побутових відходів спалюється на єдиному заводі «Енергія», який майже цілодобово працює у Києві. Решта – 93% — вивозяться на вищезгадані сміттєзвалища.

Головна проблема нашої держави — у відсутності галузі сміттєпереробки і визначення законодавчих та управлінських правил гри на цьому ринку. Наша спроба ухвалити законопроекти для формування державної політики, запровадження екологічного податку на виробництво й імпорт упаковки та товарів в упаковці, розподіл цих коштів в інтересах місцевих громад, які відповідають за поводження з відходами, НЕ БУЛА ПІДТРИМАНА ВЛАДОЮ І ВЕЛИКИМ БІЗНЕСОМ, особливо міжнародним.

Переконаний, що без цих рішень, кожне місто може повторити сумну історію Львова.

А тепер щодо ідеї А. Садового про «головний смітник» в Чорнобилі. Це, толеранто кажучи, дурниця! Перш за все, з огляду на економіку інвестицій у сміттєпереробну галузь: заводи будують біля полігонів й возити ПОБУТОВІ ВІДХОДИ з усієї країни за сотні кілометрів — неефективно в принципі.

Натомість, згідно зі стратегією розвитку Чорнобильської зони, там ПРАВИЛЬНО було би захоронювати РАДІОАКТИВНІ ТА ШКІДЛИВІ ВІДХОДИ! Власне, такі проекти, зокрема, перевезенння з Києва, Дніпра чи зі Львова та збереження НАДШКІДЛИВИХ відходів на підприємствах «Вектор» та «Буряківка», вже реалізуються. Щоправда, досі не виконані рішення наших парламентських слухань про завершення будівництва першої та будівництва другої черги комплексу «Вектор» та розширення пункту захоронення «Буряківка»…

Отож, підсумовую: країні потрібні системні й професійні, а не політичні рішення для перетворення не так Львова, як України на державу без сміття!

Микола Томенко, Голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у 2014—2016 рр.