…Я – не из кацапов-разинь.
Я – дедом казак,
другим – сечевик…
В.Маяковський
Маяковський – пристрасний і суперечливий. Його складно любити, а тим, хто любить – складно бути об’єктивним.
Футурист Маяковський, який спробував за допомогою своєї громоподібної лірики оспівувати пігмеїв. Чоловік, який шалено закохувався і від того був таким щасливо-нещасним, що жінки не знали, як із тим бути…
Українець Володимир Володимирович Маяковський народився 19 липня 1893р., в селі Багдаді (нині місто Багдаті), у благодатній Імеретії, що на заході Грузії. Родина батька, дворянина Володимира Костянтиновича, походила з козаків с.Маяки на Катеринославщині. Мати, Олександра Олексіївна Павленко, народилася в козацькій станиці Тернівка Ставропольської (за іншою версією – Херсонської) губернії.
У школі Володя навчався грзинською мовою, в родині говорили російською та українською, співали українських пісень. Ще в дитинстві хлопця зачарували твори Т.Шевченка та М.Гоголя.
Навчався у гімназіях Кутаїсі, потім – Москви. 1914р. закінчив московське училище живопису, скульптури та архітектури.
Друкуватися почав 1912р., зараховуючи себе до футуристів – течії, яка на цілий світ була лише в Італії та Україні, а з його допомогою – трохи в Росії.
Упродовж 1912-14р.р. тричі приїздив до України, навідував Київ, Одесу, Херсон, Миколаїв. Під час літературних виступів у Одесі зупинявся у братів Бурлюків, які тоді навчалися в художньому училищі. Близько затоваришував з Давидом Бурлюком, засновником українського футуризму. У 1913 р. в Одесі Володимир Маяковський познайомився з 17-річною Марією Денисовою і закохався. Марія мала нареченого, проте від спілкування з поетом не відмовлялася, охоче позувала йому для портрета, відвідала концерт. Марії було мило й цікаво, Маяковський страждав. Згодом Марія стала прообразом героїні поеми «Облако в штанах».
Починаючи від 1924р., мало не щороку приїздив до України: знову Київ, Одеса, також – Запоріжжя. У Харкові доклався до придбання більярду для клубу письменників. До речі, на відкритті клубу «король» більярду Маяковський зазнав нищівної поразки від українського поета Майка Йогансена. Позаяк грали «на ганьбу», Маяковському довелося лізти під стіл і звідти декламувати пушкінську «Пташку Божу»…
Володимир Маяковський з усім шалом пристрасної своєї натури захопився революційними настроями. Прийняв більшовицький переворот, гфіпертрофовано романтизуючи його, що аж геть не віповідало жорстокій реальності.
1919—22р.р. працював у «Окнах РОСТА» як поет і художник-плакатист. 1923-28р.р. очолювава літературну групу «ЛЕФ» та журнал «ЛЕФ» (від 1927р. — «Новий ЛЕФ»).
У 1918-19р.р. знімався в кіно, у головних ролях: «Рожденный не для денег» (інтерпретація «Мартіна Ідена» Д.Лондона); «Барышня и хулиган» за романом Е.де Амічіса; «Закованная фильмой».
Для Всеукраїнського фотокіноуправління створив 8 кіносценаріїв, за двома з них були поставлені фільми «Трое» («Дети») та «Декабрюхов и Октябрюхов».
В українських театрах ішли п’єси Маяковського «Баня»,«Клоп», «Містерія-Буфф». Його твори перекладали за життя поета українською М.Семенко, М.Вороний, М.Бажан, згодом — Д.Павличко, М.Лукаш, Р.Лубківський та інші відомі поети.
12 квітня 1930р. в Москві поет Володимир Маяковський вистрелив собі в серце. Залишив передсмертного листа:«Всем. В том, что умираю, не вините никого, и, пожалуйста, не сплетничайте. Покойник этого ужасно не любил. Мама, сестры и товарищи – простите, это не способ (другим не советую), но уменя выходов нет…»
Похований на московському Ново-дівичому цвинтарі.
Самогубство поета, мотиви його вчинку завжди були оповиті таємничістю, обростали легендами. Про причини того фатального пострілу сьогодні відомо чимало. Найперша — нестерпне розчарування у більшовицькій партії – він цього й не приховував. Напевне, також — постійна нервова напруга через нагляд ДПУ (агентами якого були, здавалося би, найближчі – Осип і Ліля Бріки), та цькування з боку «заклятих друзів» із РАППу. Ще – заплутані, тяжкі для поета стосунки з жінками – тією ж Лілею Брік; американкою Еллі Джонс - мамою його доньки; парижанкою, російською емігранткою Тетяною Яковлєвою…
Маяковський був дуже різним – у поезії, особистому й публічному житті. Але, безперечно, він був дивовижною, талановитою, потужною особистістю.
І ще – він завжди пишався своїм козацьким походженням, любив Україну. Ця поезія ра-по-раз проривалась у його поезіях і розмовах. Вона нуртує у відомому вірші «Долг Украине». Попри несприйняття ідеологічного контексту, не звинувачуймо поета у його пробільшовицьких поглядах – він за це дорого заплатив. Просто вслухаймося: «Разучите эту мову на знаменах – лексиконах алых, Эта мова величава и проста: «Чуєш, сурми заграли, час розплати настав!».
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»