Зробивши ставку на залізницю та автотранспорт, Україна останні 25 років майже не займалася питаннями відродження авіатранспорту, пишуть для «Дзеркала тижня» експерти, аналізуючи дану галузь у статті «Аеропорти України: як не пролетіти над Парижем?».
Згідно з даними Міжнародної ради аеропортів, українці — одна з найменш «літаючих» націй Європи. Послугами авіаперевезень користуються на сьогодні менш як 5% громадян.
Для цього, на думку експертів, є як мінімум дві причини:
- слабка економіка, що породжує низькі доходи українського населення і, як наслідок, неспроможність покрити туристичні витрати в Європі (оскільки вартість квитка — це в середньому1/10 усіх витрат на подорожі);
- нерозвинена промоція доступних місць для відпочинку, в тому числі у безвізових (раніше) країнах.
Автори матеріалу також звертають увагу на те, що, фактично, з 50 постійнодіючих станом на 1991 р. аеропортів, які сполучали Україну зі світом, на сьогодні маємо до 20 аеропортів, з яких 2/3 потребують реконструкції та суттєвого переоснащення.
З усіх аеропортів України 50% мають муніципальну форму власності, 15 — державну та 35% — змішану. Порівнюючи з даними Міжнародної ради аеропортів, у Європі 59% з них перебувають у державній власності та 15,8 — у приватній, є тенденції до збільшення частки останньої.
Аеропорти в державній власності — це «Львів» і «Бориспіль». Вони мають певні особливості господарювання, адже пов'язані із Фондом держмайна, Міністерством інфраструктури та КМУ, які регламентують їхню діяльність у частині управління майном, ставках обслуговування тощо. І якщо прихід, до прикладу, лоукост-авіакомпанії в державний аеропорт може відбутися в «командно-наказовому» порядку, то решта аеропортів у комунальній (або в приватно-комунальній) власності в змозі самостійно формувати пул авіакомпаній-партнерів, виходячи з комерційного ефекту, і, відповідно, бути більш гнучкими в реалізації своєї економічної політики.
Згідно з індексом глобальної конкурентоспроможності 2016—2017 рр., Україна посідає 103-тє місце в світі за напрямом авіаційної інфраструктури, перебуваючи поряд із Бутаном і Кабо-Верде.
Зрозуміло, що без інвестицій ми ризикуємо назавжди втратити статус транзитної держави, оскільки сьогодні не в змозі самостійно відновити транспортну інфраструктуру, і складний механізм отримання кредитних ресурсів не стимулює цього процесу, переконані автори.