В ньому все було незвичайним. Прізвище, яке свідчило про шведське (норвезьке, данське?) походження. Манера ходити (пума на полюванні? Індіанець у розвідці?) – природня чи набута  задля більшої оригінальності.  Автохарактеристика, невластива людям, свідомим своєї непересічності:«Біографії в мене ніякої нема: я син учителя німецької мови, чоловік я книжний і життя бачив мало…»

Тим часом про енциклопедичну освіченість і різнобічні таланти людини на ім’я Майк Йогансен говорили всі, кому довелося з ним спілкуватися. Талановитий мовознавець, цікавий філософ, до того ж вдатний до технічних наук… Ще й спортсмен на додачу: це ж саме він у клубі харківських письменників змусив неперевершеного (до тих пір) більярдиста Маяковського під столом читати Пушкіна!..

Йогансен близкьо товаришував із Довженком. Разом рибалили, полювали, часом і чарку пили. Разом працювали над сценарієм майбутньої Довженкової «Звенигори». На цій роботі дружба обірвалася. Згодом, 1939р., переляканий О.Довженко напише у «Автобіографії»: «…в сценарії було забагато чортівні і явно націоналістичних тенденцій. Тому я переробив його відсотків на дев’яносто, внаслідок чого автори демонстративно «зняли свої імена»…» На час цього запису було вже два роки як Майка розстріляли…

Йогансенові належить авторство першого українського пригодницького роману — «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших». Видана 1925-го, книга ситала справжнім, як нині говорять, бестселером: протягом лише року перевидавалася десять разів загальним накладом 100 тисяч примірників.  

Він уклав цілу купу словників, посібників з граматики, збірок мудрих висловів різних народів, перший підручник української мови… Початківці, юні й не дуже, брали на озброєння його посібник «Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків», не тямлячи, що  він у ньому просто-таки знущально глузував із вимог «соцреалізму» до письменницької творчості… 

Він міг писати будь-якою з багатьох мов, що їх знав довершено: від латини і старогрецької – до французької, німецької та скандинавських. Однак 1918р., за його ж таки словами, «почав писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше».

1920 р. Майк Йогансен написав вірш «Я знаю, загину»:

…В повiтрi чистiм i синiм. 
Мене над мiстом повiсять: 
Зорi досвiтнiй в око, 
В холодне око дивитись. 

Однієї серпневої теплої ночі 1937року за Майком прийшли. Слідчі вимагали зізнань, показів на колег-літераторів. Жодних зізнань і жодних доносів слідчі, а потім і судді, не отримали.

24 жовтня було оголошено обвинувальний висновок:«З 1932 року брав участь в антирадянській націоналістичній організації, яка ставила своєю метою повалення радянської влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду». 

За цим обвинуваченням Йогансена Михайла Гервасійовича засудили до розстрілу.

Вирок Майкові був виконаний із цинізмом, що властивий більшовицьким «бісам» – у ніч проти дня народження, за кілька годин до 41-річчя.

2001р. в серії «Розстріляне відродження» видавництво  «Смолоскип» випустило його вибрану прозу.

Мало не 30 років тому востаннє були видані поезії М.Йогансена.

«…Скільки днів любилося з ночами, 

Розтавало вранці у вікні, 

Скільки птиць летіло над полями, 

Не верталося до мене уві сні. 

Я іду по рейці і хитаюсь, 

Чи дійду до віку, чи впаду. 

Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць, 

Задивився на мою ходу…»

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»