uamodna.com
12 грудня 1928 року народився видатний український актор і режисер
Після фільму «В бій ідуть самі «старики»» Биков перетворився на легенду. 1974р. став лауреатом Всесоюзного кінофестивалю в номінаціях «Перші премії за художні фільми» та «Найкраща чоловіча роль». Стрічку «розібрали» на цитати. А в усьому тодішньому Союзі різко побільшало новонароджених хлопчиків на ім’я Олексій (головний герой фільму — капітан Олексій Петренко) та Леонід…
Леонід Федорович Биков народився у с. Знам'янському Слов'янського району на теперішній Донеччині. Через рік родина переїхала до Краматорська.
Леонід навчався у місцевій школі. 1941-го Бикови евакуювалися до Барнаула. Після повернення Биков вступив до машинобудівного технікуму.
З дитинства мріяв стати льотчиком.Тож коли почалася Друга світова, прибіг до військкомату і попросився до авіації, збрехавши, що має вже 18 років. Хлопчину відіслали геть, мовляв, ти спочатку школу закінчи, «льотчику»!
Мабуть, демь тоді Льоня почув «Смуглянку», що через багато років стала лейтмотивом його відомого фільму: пісня була частиною сюїти, написаної А.Новіковим та Я.Шведовим у 1940-му.
А по війні Леонідові Бикову таки вдалося у незбагненний спосіб (був малим і худорлявим) цілий місяць вчитись у спецшколі для льотчиків…
Й тоді Биков вирушив підкорювати Київ – уже зовсім в іншій, акторській, іпостасі. На іспитах до Вищої школи акторів із гуркотом провалився. Ганебного повернення до рідних країв не міг собі уявити. Спробував сили в Харківському театральному інституті – і вступив.
1951 р. закінчив навчання, був зарахований до Харківського театру ім.Т.Шевченка. Дебютував у ролі матроса Паллади (вистава «Загибель ескадри»). Загалом же в театрі зіграв понад 20 ролей — від головних до «німих».
У кіно вперше знявся 1952р.(стрічка «Переможці» так і не з’явилася на екрані).
У фільмі «Доля Марини» (1953 р.) зіграв сільського хлопця Сашка так яскраво, що невибаглива комедія мала у глядачів неабиякий успіх. А 1955-го на екрани вийшов «Максим Перепелиця» з Биковим у головній ролі — і зчинив справжній фурор. Образ так «приліпився» до актора, що виник ризик до кінця кар’єри грати лише подібних персонажів. Поки не з’явилася можливість виконати головну роль у екранізації Гоголевої «Шинелі». Проте…фільм вийшов з Биковим – але іншим, Роланом. Леоніда, на той час харківську «зірку», не відпустило театральне начальство…
У 1960-69р.р. Леонід Биков працював на Ленінградській кіностудії «Ленфільм». Тут зняв комедію «Зайчик», де зіграв головну роль. Популяну в народі стрічку так нещадно критикували компартійні ЗМІ (бо в комедії, бачте, не простежувалася керівна роль КПРС), що режисера спіткала тяжка депресія. Написав товаришеві: «Вже майже рік не знімаюся. Не хочу. Відмовився від дев'яти сценаріїв. Не хочу брати участь у брехливих і антихудожніх речах....Все частіше думаєш, що треба повертатися додому... »
1966 р. Леонід Биков приїхав із родиною до Києва. Почалася робота на кіностудії О.Довженка. Разом з Є.Онопрієнком та О.Сацьким створив сценарій фільму про льотчиків. На зйомки фільму відповідні інстанції вперто не давали згоди – замало, мовляв, героїчності у їхньому розумінні. Але сценарій, із яким автор знайомив глядачів зі сцен багатьох театрів, викликав такий глядацький захват, що інстанції нарешті здалися: 1973р. почалися зйомки стрічки «В бй ідуть самі «старики»». Актори згадували, що на майданчику панувала дивовижна атмосфера: режисер жодного разу не дратувався, не підвищував голосу. Лише багато палив. Працював, навіть коли стався інфаркт. «Хочете мати мозолі на руках — треба закінчувати технічне училище. Хочете мати їх на серці — йдіть в актори і режисери. Інакше хорошого кіно не вийде»....
1976 р. режисер Леонід Биков почав знімати свй другий фільм про війну — «Ати-бати, йшли солдати... ». Чиновники з Держкіно знову вчепилися в сценарій: мовляв, автор і тепер уникає славослів’я на адресу “керівної й спрямовуючої».
Стався другий інфаркт. У лікарні Биков пише листа друзям: «Я піду найближчим часом, відчуваю, що більше не протягну ... Не треба жодних оркестрів, Будинку кіно і надгробних промов, а то я встану і піду - вийде конфуз. Скажіть тільки одне слово — «прощавай», а потім вріжте мою улюблену «Смуглянку»…»
12 квітня 1979р. Биков повертався власною «Волгою» з дачі. Після дощу дорога Київ-Іванків була ковзкою. Біля Димера обганяв асфальтовий каток, авто понесло на вантажівку. Різко натиснув на гальма, аж машину розвернуло на 90 градусів, однак уникнути зіткнення не вдалося…
Поховали Леоніда Бикова на київському Байковому цвинтарі.
У 2001 р. в Києві встановили пам’ятник військовим льотчикам:«Маестро» з улюбленого мільйонами фільму задумливо оглядає київські далечі.
На честь Леоніда Бикова названі вулиці у Києві та Слов’янську. Його ім’я носить астероїд.
А лист-заповіт Леоніда Федоровича кілька років пролежав у робочому столі режисерки Емілії Коснічук, якій Биков передав його в клініці, де одужував після інфаркту…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
