uk.wikipedia.org
Ні своїм народженням, ні походженням Васнецов не пов’язаний з Україною. І все ж чотири роки, прожиті у Києві, художник до кінця днів називав найщасливішими. Ці роки подарували йому велике натхнення і духовне піднесення, а Україні – безцінні шедеври, що у багатьох-багатьох людей і нині викликають щирі сльози, ревні молитви і світлу радість серця.
У 1884-96 роках Адріян Вікторович Прахов, професор Київського Свято-Володимирського університету, відомий архітектор, художник, громадський діяч, перший у тодішній імперії мистецтвознавець, — керував внутрішнім оздобленням собору Святого Володимира. Розписувати собор Прахов запропонував талановитим художникам: В.Васнецову, М.Врубелю, М.Нестерову, В.Котарбінському, П.Сведомському, В.Замирайлу, П.Костенку, М.Пимоненку.
На початку 1885р. до Києва прибув Віктор Васнецов – аби взяти участь у оздобленні собору. Зокрема – розписати головну наву (неф, частину простору між колонами, арками чи між стіною й колонадою) та апсиду (вівтарну частину); відтворити найважливіші сюжети Старого і Нового Заповітів, прикрасити споруду зображеннями святих та орнаментами.
Київ вразив художника своїми старовиною й мистецькими скарбами. Якийся час він день при дні блукав під склепіннями Софії Київської та Михайлівського золотоверхого собору, садом Видубицького монастиря, церквами Києво-Печерської лаври. Українське бароко назавжди його підкорило своєю неповторною красою.
Перш аніж розпочати роботу над розписом Володимирського собору Васнецов вирушив до Італії, аби надихнутися релігійним живописом Мікеланджело, Рафаеля, Веронезе та равенськими мозаїками.
Глибоко віруюча людина, Віктор Васнецов вбачав у цій роботі своє справжнє покликання, ба навіть своєрідний послух. Згодом він згадуватиме, що саме під час розпису Володимирського собру він зазнав найбільшого щастя. Щодня, крім великих православних свят, приходив до Володимирського собору на десяту годину і працював на риштуваннях, з палітрою та пензлем у руках, аж поки починало сутеніти.
На той час Васнецов уже був відомим художником. Поціновувачів і шанувальників зачаровували його роботи «Після бойовиська Ігоря Святославича з половцями», «Іван Царевич та сірий вовк», «Витязь на роздоріжжі», «Оленка», «Три царівни підземного царства» (остання написана на замовлення українського колекціонера і мецената Ф.Терещенка). ,
Лише середня нава та основні площі хорів містять 15 великих картин і 30 портретних робіт пензля В.Васнецова, розташованих на колонах, що відокремлюють центральну наву від бічних.
Робота, яка становить центр усієї композиційної системи оформлення собору — зображеня на запристольній стіні апсиди Божої Матері з Немовлям.
Діва Марія — Цариця Небесна і земна Мати - лине нам назустріч із далини, несе Свого Сина на покуту гріхів людства. В її очах – туга і скорбота Матері, яка передчуває невідворотність Синових страждань, і водночас – велика віра в те, що Він смертю своєю смерть подолає і дасть вічне життя світові.
Ісус-Немовля обіймає кожного з нас Своїм недитячим, глибоким поглядом. Він бачить увесь наш світ, долю всього людства і свою власну страдницьку долю, яку готовий прийняти.
За рівнем емоційності та красою це зображення Божої Матері фахівці порівнюють з єдиною у світі роботою — «Сикстинською мадонною» Рафаеля.
Розписи Свято-Володимирського собору, створені Васнецовим – це Божественна історія творення світу, земний шлях та діяння Ісуса Христа, становлення та утвердження християнства на теренах Руси-України, численні біблійні сюжети. На плафоні головного купола — величне зображення Ісуса Христа: Він правою рукою благословляє світ, а в лівій тримає розкрите Євангеліє.
Під цим зображенням — композиція «Радість праведних до Господа» («Біля воріт раю»), що складається з трьох частин. Праведники та мученики підносяться до залитого сліпучим світлом місця, де архистратиги Михаїл, Гавриїл і Рафаїл зустрічають їх біля райського порога. Серед них — Адам і Єва; перший на землі убитий Авель; розбійник, розіп’ятий на Голгофі разом із Ісусом Христом, який повірив у Спасителя; мучениці-християнки Катерина, Варвара, Софія зі своїми доньками Вірою, Надією і Любов'ю; святі рівноапостольні княгиня Ольга та князь Володимир зі своєю дружиною Анною; перші українські святі мученики Борис та Гліб; євангелісти, які донесли крізь віки Слово Боже.
Ще одна велика робота Васнецова — під загальною назвою «Бог Отець у скорботі та розіп'ятий Син» — відтворює Ісуса Христа, розп'ятого на хресті, якого двоє янголів несуть на небо, де на Сина чекає Отець – Вседержитель.
Також пензлеві Васнецова належать розпис «Таїнство Євхаристії»; композиція «Страшний суд»; портретне зображення «Собор святителів вселенської Церкви», де на тлі храму Святої Софії у Фессалоніках постає шестеро перших християнських ієрархів (святий Василій Великий, книжник Григорій Богослов, проповідник Христової Віри Іван Злотоустий, мученик Климент Римський, якого в Русі-Україні дуже шанували за часів Володимира; святий Миколай; патріарх Афанасій). На хорах — композиції «Прародителі наші в раю. Адам і Єва» та «Спокушення Єви».
Ми згадали лише частину робіт Віктора Васнецова, які от уже мало не 130 років надихають вірян і відвідувачів собору на правдиву віру і щиру молитву, наповнюють їхні очі чистими слізьми, а душі – благоговінням.
Слід згадати, що допомагали Васнецову прекрасні українські художники Микола Пимоненко, Сергій Костенко, Володимир Менк, Віктор Замирайло.
Щире захоплення розписами Віктора Васнецова висловлювали Б.Ханенко й Олена Пчілка, М.Мурашко та І. Рєпін, П.Третьяков, О.Купрін та багато інших знаних митців і науковців. Кажуть, лише Л.Толстой їх категорично не сприйняв: назвав «занадто людськими»…
Отже, Київський Свято-Володимирький собор великою мірою завдячує своєю неповторною, самобутньою красою талантові художника Віктора Васнецова. Синові бідного священика з російського сільця Лоп’ял, недовченого семінариста, який з легкої руки Іллі Рєпіна вирушив у мистецтво і став знаним художником.
Васнецов після розпису Володимирського собору став, без перебільшення, великим іконописцем. У Радянському Союзі саме за це його всіляко утискали й принижували, а його картини знищували.
Відданою Майстрові до останнього зітхання залишилася його творчість. Віктор Васнецов помер 23 липня 1926 р., не завершивши портрет свого друга Михайла Нестерова, з яким їх єднали роки найбільшого щастя — праці у Володимирському соборі.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
