uk.wikipedia.org
«Моя горілка – чорні чорнила, весільна шишка – хороша книжка, весільне гільце – легеньке пірце…»
Дніпрова Чайка
Майбутня літераторка і просвітниця Дніпрова Чайка, а від народження – Людмила Березіна — народилася в с.Карлівка на Херсонщині (нині Зелений Яр Миколаївської обл.), в сім`ї священика о.Олексія.
Дитячі та дівочі роки Людмили минули на Півдні України. Родина Березіних була вельми релігійною. Людмилу, старшу з чотирьох дітей, віддали було до школи дівчаток-сиріт при жіночому монастирі Архангела Михаїла, що діяла в Одесі. Людмила вкрай незатишно почувалася в цьому похмурому закладі, тож умовила батька забрати її додому. 1879 р. закінчила Одеську гімназію й постановила собі вчителювати. Працювала у сільських школах на рідній Херсонщині.
Вірші писати почала заледве не з дитинства. 1885 р. в одеському альманаху «Нива» були вперше надруковані твори письменниці-початківки: поезії «Вісточка» та «Пісня» й оповідання «Знахарка».
Відтак Дніпрова Чайка пише вірші, оповідання, п’єси й нариси, казки і лібрето дитячих опер. У своїх творах чималу увагу приділяє долі жінки – сільської інтелігентки й простої селянки.
1885 р. чоловік Людмили, письменник і громадський діяч Феофан Василевський, отримує в Херсоні посаду губернського статистика. Дніпрова Чайка оселяється у Херсоні. Разом з чоловіком Людмила бере активну участь у діяльності Херсонської української громади, пропагує твори Т.Шевченка, організовує літературні вечори. Через переслідування з боку влади Дніпрова Чайка з родиною переїздить на Київщину. Знайомиться з М.Лисенком, М.Старицьким, О.Пчілкою, Лесею Українкою. Часто друкується у західноукраїнських виданнях: цикли поезій «Мирські малюнки», «Тінь нестворених створінь», «Два птахи», «Морське серце», «Тополя». Критики відзначають велику обізнаність авторки з селянським побутом. Наприкінці 1895 р. Василевські повертаються до Херсона. Дніпрова Чайка знову береться до громадської роботи. 1905р. її заарештовують, однак невдовзі звільняють.
Тим часом подружнє життя Людмили та Феофана руйнується. Чоловік, і сам переконаний українець, починає дедалі частіше дорікати дружині, що вона «більше переймається фольклором, аніж домашніми справами». Василевські розлучаються.
13 квітня 1915 р. «у нападі душевного розладу» 60-річний Феофан Олександрович вкоротив собі віку, кинувшись під потяг. Перед тим залишили цей світ близькі Людмилі люди: Борис Грінченко, Микола Лисенко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка…
У серпні 1916 р. Дніпрова Чайка, тяжко хвора, змучена нещастями, разом із молодшою донькою Оленою та онуками приїхала на Донбас, до Бахмута, де їх і застав жовтневий більшовицький переворот.
1918 р. Дніпрова Чайка з донькою Оксаною та її родиною замешкала в Києві. За рік тут вийшов друком двотомник її творів.
Протягом останніх своїх років Людмила Олексіївна тяжко хворіла. Мешкала в сім’ї Оксани, лікарки, на Київщині. Тут, у с.Германівці, письменниця і знайшла вічний спочинок 13 березня 1927 р.
У творчій спадщині письменниці помітне місце посідають оповідання та різножанрові твори для дітей. За мотивами фольклору Дніпрова Чайка створила лібрето опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна, або Снігова скеля», «Проводи Сніговика-Снігуровича».
Талант письменниці високо оцінили І.Франко, М.Коцюбинський, Олена Пчілка та інші провідні українські літератори.
Від 2013 р. ім`я Дніпрової Чайки носить Херсонська обласна дитяча бібліотека.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
