uk.wikipedia.org
«Cподіймося, що доконечна перемога світогляду любови в Европі буде і для нас, Українців, джерелом визволення й обнови. Наші поети від найдавнійших часів оспівували любов людини найчудовійшими словами, — яка ж се траґіка, що ми нині мусимо боротися! Мусимо боротися з тим більшим завзяттєм, чим дужче наш ворог багрить святі різдвяні овиди нашою кров’ю».
Остап Грицай. Світогляд любови. 1922р.
Ці слова, народжені вірою в перемогу найсвятіших для нас, українців, світоглядних цінностей, здається, доктор Грицай написав сьогодні.
Насправді він написав ці слова мало не сто років тому. А вони живі, сучасні й суголосні нашому теперішньому життю. Вони прості, як усе геніальне, й так само потрібні душі, яка прагне бодай на вершечок наблизитися до небесних глибин українського Світогляду Любові.
Остап Іванович Грицай народився у с.Княжпіль Добромильського повіту (нині Старосамбірський район) на Львівщині. Мати майбутнього письменника – відома в Галичині поетеса Олена Грицай — була активною учасницею жіночого освітньо- ккультурницького руху 1880-90р.р., читання творів І.Франка.
Остап Грицай студіював германістику у Віденському університеті. 1910р. отримав звання доктора філології, повернувся до Львова, викладав у академічній гімназії німецьку та польську мови. 1914-45р.р. мешкав у Відні.
У 1920-і роки був тісно пов’язаний з урядом ЗУНР в екзилі, особливо – з його очільником, доктором Є.Петрушевичем.
1945р. О.Грицай перебував у Карлсфельді (табір для переміщених осіб, де утримувалися біженці – переважно зі Східної та Південно-Східної Європи.) Тут став одним із засновників Спілки українських письменників і журналістів та Українського літературно-мистецького об’єднання, що видавало свій часопис — «Рідне слово».
Наприкінці 1946р. Грицай опинився у таборі «Орлик» (Берхтесґаден).
У 1951р. письменник оселився у Мюнхені.
Перші твори Остапа Грицая — вірші, поеми, оповідання – побачили світ наприкінці 1890-х років у часописах «Діло», «Буковина», «Літературно-науковий вісник» (ЛНВ). Поема О.Грицая «Утеча Олекси Перхуна» (1910); новели релігійно-філософського змісту «Обличчя Сфінкса», «Шляхом Месії»; патріотичні поезії були надруковані в перекладі німецькою мовою 1915р. у виданні «Ukrainische Nachrichten». З’явилася також низка статей: «Геній України» (присвячено Т. Шевченкові) та «Різдво 1914», «Україні» (про хорунжу Олену Степанів); «Воскресла».
О.Грицай – автор фахових літературно-критичних статей про життя і творчість І.Франка, Ольги Кобилянської, М.Черемшини, М.Коцюбинського, В.Стефаника та інших українських письменників, а також західноєвропейських майстрів слова.
Остапові Грицаю належить єдиний у світі переклад німецькою «Слова о полку Ігоревім»; переклади частини «Енеїди» І.Котляревського; понад 30 творів Т. Шевченка («Кавказ», «Пророк», «Розрита могила», «Мені однаково» та інші); І. Франка («Гімн», «Каменярі», «У долині село лежить», пролог до поеми «Мойсей»); О. Олеся («Яка краса відродження країни», «На цвинтар сумно не ідіть»).
Крім того, О.Грицай переклав українською балади Ф.Шіллера; написав блискучі передмови до українських видань творв Ґ. де Мопассана, Ф.Стендаля, Ґ.Флобера, О. де Бальзака, В. Гюґо, Ч. Діккенса, Р. Шеридана.
Остап Грицай також створив талановитий переспів українською відомого «Щуролова з Гамельна» — балади про те, як мешканців містечка, потерпаючих від навали щурів, врятував невідомий чоловік, що з допомогою своєї дивовижної сопілки вивів шкідників за місто, і вони слухняно втопилися у річці Вазері. Однак бурмістр відмовився сплатити рятівникові обумовлені наперед 110 дукатів, і той повернувшись за якийся час, своєю чарівною музикою забрав із собою навіки всіх дітей міста…
У післямові до твору О.Грицай, підкреслюючи містичність балади, писав: «Подія, про яку тут розповідається, це не проста вигадка, а приключилася вона — по відомім німецькім переказі — дійсно в р. 1284., в Німеччині, в гановерськім містечку Гамельн (Hameln), над рікою Везерою. Вона стала предметом багатьох пісень, оповідань та театральних штук. Вияснити її не зумів до сьогодні ніхто».
Помер Остап Грицай 7 липня 1954р. у Мюнхені.
Він був безмежно талановитим і безмежно відданим Україні. Він був людиною унікальної уяви – на межі реальності й небесних високостей. От, скажімо, ви бодай раз стикалися з таким баченням Різдвяної ночі?
«Кожда Різдвяна ніч, то боротьба дитини з сатаною. В наших душах ведеся та боротьба. Веде її за дитину казка, а за сатану зневіра житя…»
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
