Мирослав –Іван Велигорський (Мирослав-Іван де-Семигород) народився у с.Серафинці (нині Городенківський район на Івано-Франківщині).
Батьки Мирослава були знаними й шанованими у краї людьми. Батько — доктор Іван Велигорський — директор гімназії, мовознавець, офіцер УГА і діяч коопертаивного руху. Мати – Марія (з дому Яшан) — медсестра УГА, вчителька, дослідниця народного мистецтва (згодом вона заснувала та очолила Музей народного мистецтва при парафії церкви Святого Миколая в Торонто).
Початкову освіту Мирослав отримав у Городенці та Станіславові (нині Івано-Франківськ), гімназійну – в чоловічій гімназії Станіславова. Входив до складу товариства «Відродження». Займався танцями, спортом, співав у хорі.
У 1938- 40р.р. Мирослав – Іван Велигорський навчався у Львівському педагогічному інституті. У студентські роки активно займається волейболом. Здобуває перемоги в десятиборстві та стрільбі.
У 1940–1941р.р. Велигорський вчителює у с.Щирець, поза штатом працює інспектором шкіл, інструктором зі стрільби. Водночас зачоно навчається у Львівському університеті, де студіює давньоукраїнську мову та історію писемності. 1942-43р.р., переїхавши до Львова, навчається в медичному інституті. Бере активну участь у діяльності Українського Студентського Спортового Клубу як спортивний референт і ланковий секції легкої атлетики. Успішно виступає на легкоатлетичних змаганнях.
1944р. М.-І.Велигорський вирішує залишити підрадянські терени. Перетинає словацький кордон, дістається до Братислави. Тут німецькі окупанти його заарештовують і скеровують на примусові роботи: спочатку – на хімічне виробництво, потім – у підземні майстерні, де ремонтують танки «Тигр».
По війні Велигорський потрапляє до табору у Фюссені (територія Західної Німеччини). Знаходить свою родину, бере участь у роботі спортивного товариства «Калина». Влітку 1946-го, після того, як табір у Фюссені розформували, Мирослав Велигурський разом з іншими опиняється в таборі Ягер-Касерне у Міттенвальді. Велигурський бере участь у табірному врядуванні: його обирають секретарем табірної ради, за якийся час він стає комендантом українського табору. Стає секретарем спортивного товариства «Лев», котре веде перед з-поміж 50 спортивних табірних товариств. Під час Олімпіади поневолених народів (Олімпіада «Ді-Пі») 1948р. Мирослав-Іван Велигорський керує українською легкоатлетичною командою; того ж року закінчує Вищі курси викладачів фізичної культури у Міттенвальді, що їх оргназували Український вільний університет і Рада фізичної культури.
У жовтні 1948р.Велигорський з родиною вирушає до Канади. Оселяється в Торонто. Тут його невдовзі обирають президентом щойно створеної партії «Україна» та головою спортивного товариства «Україна».
Працює у референтурі Спілки Української Молоді (СУМ), редагує спортивні сторінки у журналах «Гомін України» та «На Варті».
1951р. Велигорський переїздить до містечка Еспаньйолі, що у Північному Онтаріо. Влаштовується робітником на целюлозно-паперовій фабриці, за якийся час стає визнаним фахівцем у цій галузі. Бере активну участь в українському громадському житті: організовує виставки народного мистецтва, курси з всиготовлення писанок, де сам також і викладає. У 1960-х роках М.- І.Велигорський стає одним з провідних активістів екологічного руху, зокрема, опікується збереженням озер. Власноруч виміряв хімічний склад семи озер Північного Онтаріо, де свого часу кислотний дощ знищив спортивне рибальство. Результати досліджень надіслав до урядових установ.
За якийся час Велигорського обрали до управи Товариства охорони природних ресурсів Канади. Він стає головним редактором журналу «Call of Outdoors». 1996р.губернатор Канади Рамон Гнатишин вручив Мирославу Велигорському урядову відзнаку за діяльність у царині збереження довкілля. Мерія міста Еспальйолі нагородила українця за великі заслуги перед громадою, в тому числі – за розробку проекту та побудову міського парку. Помер М.-І.Велигорський 8 січня 2008р.
Геральдичний комітет Канади надав М.-І.Велигорському особистий герб з ім’ям «Мирослав Іван де Семигород-Велигорський» — перший герб в історії канадської геральдики з українським гаслом: «Клени буйно ростуть на великій горі».
Підготувала Олена Бондаренко