uamodna.com
Михайло Юліанович Брайчевський відомий далеко за межами
України. Й то не лише як історик, археолог, нумізмат. Але і як великий патріот,
що прагнув відродити історичну правду
про Україну.
Народився М.Ю.Брайчевський 1924 р. в Києві. Закінчивши
історико-філологічний факультет Київського університету, працював у
Інституті археології та Інституті історії Академії наук УРСР.
Був співавтором низки фундаментальних досліджень, таких
як: «Нариси стародавньої історії УРСР», «Історія Української РСР».
Головні праці М.Брайчевського присвячені історії Київської Русі, держави
антів, давніх Києва та Чернігова, давньоукраїнських старожитностей.
М.Ю.Брайчевський належав до ініціаторів створення Всеукраїнського
товариства охорони пам'яток історії та культури: розробив його Статут,
підготував проект рішення щодо заповідних історико-архітектурних зон у м. Києві.
Зробив великий внесок у збереження давніх забудов Києва та інших українських
міст. Першим почав відстоювати
необхідність відбудови Михайлівського
Золотоверхого та Успенського соборів. Загалом зробив неоціненний внесок у збереження,
вивчення й популяризацію пам'яток української історії.
У 1966 р. Михайло
Брайчевський створює трактат «Приєднання
чи возз'єднання? Критичні замітки з приводу однієї концепції», в якому
аргументовано викриває облудний міф
великодержавницьких істориків щодо «возз'єднання» 1654р. Це не просто глибока наукова стаття – це ще й
пристрасний монолог історика-патріота. Це, зрештою, й нагадування сьогоднішнім
прихильникам позиції «какая разніца» про
російські загрози для незалежності України, котрі не лише ніколи не зникали, а і
нині вкотре посилилися аж до анексії
українських територій та відвертої військової агресії.
Ось кілька цитат: «Згадувати
про битву під Конотопом чи викладати зміст Гадяцького договору стало небезпечним,
бо це могло бути витлумачене як прагнення «відірвати» Україну (ніби це ґудзик
на російському віц-мундирі)…»
«Повертаючись до нашого питання про відносини
між Україною та Росією в період, наступний за Переяславською Радою, відзначимо:
думати, що «возз'єднання з Росією забезпечило благотворний вплив прогресивної
російської культури, що розвивалася, на українську культуру», можна хіба що в
порядку гіркої іронії. Бо російська культура в ХVІІ-ХVІІІ ст. перебувала у
жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не
могла здійснювати «благотворний вплив» на українську культуру, але навпаки,
сама розвивалася під благотворним впливом останньої».
Насамкінець М.Брайчевський,
характеризуючи «Переяславську угоду», констатує: «Отже, це був акт загарбання лівобережних земель України російським
царизмом, вияв колоніальних тенденцій, притаманних йому протягом всього його
існування».
Праця спершу поширювалася у Самвидаві, а 1972 р. вийшла
окремою брошурою в Канаді. За неї та за підпис під протестним зверненням інтелігенції
до керівництва СРСР («Лист 139-ти») М.Брайчевського було позбавлено роботи в
Інституті археології.
Тодішня влада домагалася
від вченого публічного каяття, визнання у ЗМІ «помилковості» поглядів. Брайчевський «каятися» відмовився. Понад
десятиліття жодна з його праць чи бодай стаття не друкувалися. Навіть було
заборонено посилатися на його праці.
Історик працював «у шухляду»: створив низку монографічних
досліджень, у тому числі - монографію
«Анти»; підготував реконструкцію літопису київського князя Аскольда; написав
кількадесят статей (частина з яких, на
жаль, не опублікована донині).
Наприкінці 1980-х років М.Ю.Брайчевський палко підтримує
початок національного відродження і поринає у громадське життя, що вирувало тоді
в Україні. Входить до складу Товариства
української мови імені Т.Шевченка, стає делегатом Установчих зборів Народного
руху України. 1989 р. захищає докторську
дисертацію — на тему «Східні слов'яни у I тисячолітті нашої ери».
Одним з перших у науковому середовищі Михайло
Брайчевський займається очищенням української історії від радянських
ідеологічних догм, підготувавши «Конспект лекцій з історії України». Спростовує
радянську «теорію» щодо спільного походження українців та росіян, вслід за
М.Грушевським розвиває думку про давнє походження української нації.
Від 1992р.
Михайло Брайчевський – професор кафедри історії Національного
університету «Києво-Могилянська академія». Того ж року наукова діяльність
історика відзначена премією Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів.
Помер вчений 21 жовтня 2001р. у Києві.
М.Ю.Брайчевський
– автор понад 600 наукових праць, у тому числі – 20 монографій. Серед
них – «Походження Русі», «Історія Києва», «Історія українського
мистецтва», «Історія вітчизняної математики».
Михайло Брайчевський відомий і як поет, чиєму
перу належать поеми «Григорій Сковорода», «Кошовий отаман Іван Сірко», численні
вірші.
Підготувала
Олена Бондаренко,
Громадський
рух Миколи Томенка «Рідна країна»
