«Великороси кажуть: «Ніякої України не буде», а я кажу: «Хоч би там що, а Україна в тій чи іншій формі буде. Не змусиш річку йти навпаки, так само із народом: його не змусиш відмовитися від своїх ідеалів», — записав Павло Скоропадський, у буремні, тяжкі й невизначені часи ставши на чолі Української Держави.
На родовому гербі Скоропадських - зображення козака з мушкетом. Один із предків – Федір Скоропадський — належав до старшини у війську Богдана Хмельницького і загинув у бою під Жовтими Водами. Ще один — Іван Скоропадський – був обраний гетьманом після Івана Мазепи.
Зі шляхетним родом Скоропадських ріднилися Кочубеї, Полуботки, Розумовські, Апостоли, Сулими, Милорадовичі – славетні українські фамілії.
Дід Павла Скоропадського заклав Тростянецький дендропарк, відомий далеко за межами України. Бабуся походила з відомого роду меценатів і благодійників Тарновських, а рідна тітка Єлизавета пожертвувала Львівському Науковому товариству ім.Т.Шевченка 20 тисяч австрійських крон – величезну на той час суму – на видання книг українською мовою та наукові розвідки з українських історії й культури.
Гетьман Скоропадський — представник аристократії, котра за своєю суттю була монархічною – волів бути українцем. Реформатор, людина глибокої ерудиції, європейського мислення і виховання, непримиренний ворог більшовизму – він прагнув побудувати сильну державу на національних засадах. Саме українські світоглядні цінності вважав запорукою успішної протидії більшовицькому поневоленню.
Роздуми Павла Скоропадського, його глибокі й точні передбачення залишаються багато в чому актуальними для сучасної України, її суспільства, влади , політикуму. Інша річ, що і суспільство, і влада, й політикум (принаймні, значна їхня частина) на жаль, не поспішають дослухатися до мудрості великих попередників.
Але від того їхня мудрість не стає менш цінною й потрібною. Тож пропонуємо кілька цитат зі спогадів та епістолярію останнього гетьмана Української Держави.
Погляд на «дбайливців про народ»:
«Тільки вже будучи Гетьманом, я зумів розібратися в усіх цих звичайних низьких хитросплетіннях, де основний мотив – особиста нажива, різноманітні інтереси щонайприватнішого характеру, причому зазвичай всю цю гидоту завжди наділяють красивими формами, як от турбота про народ, прагнення запровадити чесні демократичні принципи, питання свободи тощо….»
Кадрова та управлінська політика:
«Якщо ви, панове, коли-небудь будете в тих умовах, в яких був я, то, бажаючи вам добра, раджу: бережіть розумних, освічених, здатних до роботи людей, у нас їх можна на пальцях перелічити. Не присікуйтеся до дрібниць. Не порпайтеся в минулому ваших підлеглих, якщо в цю хвилину вони цінні своєю працею. За цю пораду ви мені потім подякуєте».
«…Одне з наших нещасть полягає в тому, що в нас мало честолюбних людей… Ми страждали від відсутності людей, які прагнули досягти чогось більшого, все якась дрібнота, переважно жадає, щоб ніхто не збурював її спокою, а якщо вже треба діяти, то лишень для того, аби якось безпечно спекульнути задля свого міщанського благополуччя».
Майбутнє України в разі обрання «соціалістичного шляху»:
«Я не маю сумніву, як не мав і раніше, що всілякі соціалістичні експерименти, в разі якщо уряд у нас був би соціалістичний, повели б негайно до того, що вся країна протягом шести тижнів стала б здобиччю всеосяжного молоха більшовизму. Більшовизм, знищивши всіляку культуру, перетворив би нашу країну на висохлу пустелю, де з часом усівся б капіталізм, але який!.. Не той слабкий, м’якотілий, який жеврів у нас досі, а всесильний бог, у ногах якого буде плазувати той— таки народ».
Кримське питання:
«Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців. Але нам потрібно бути цілком убезпеченими від ворожих дій з боку Криму. У сенсі ж економічному Крим, фактично, не може існувати без нас…»
Самостійницька свідомість:
«… я тієї думки, що ті діячі тепер лише можуть мати успіх, котрі без задньої думки створюватимуть Україну як самостійну державу на засадах дрібнобуржуазних з широкою світовою політикою. Лише той матиме успіх, хто стоїть на позиції самостійності».
Теперішнім владцям, напевне, бодай час від часу варто було б радитися з гетьманом Скоропадським. Та це хіба зі сфери фантастики. Жодних порад вони не чують. Та й хто такий Павло Скоропадський, навряд чи мають уявлення…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»