Пам’ятаєте? Чи розповідали вам про це бабусі та дідусі? А може ви насправді ходили христосувати?
Цей обряд був живий ще на початку тридцятих. Описує обряд історик й етнограф Степан Килимник («Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»):
«Вранці на перший день Великодня малі хлопчики, часто ще й з досвіду ходять з хати до хати христосувати. Входять без попередження, стають у порога й вітають: “Христос Воскрес!” Їм відповідають: “Воістину Воскрес!” Господарі давали христосувальникам по писанці чи крашанці, а дехто, то ще й копійку чи гріш давав. Гарною ознакою було, коли хлопчики перші приходили до хати христосувати. В давнину хлопчики-христосувальники після вітання “Христос Воскрес” говорили й великодні вірші. Звичай вітати господарів великодніми віршами вивівся, і залишився лише де-не-де. Крім христосувальників на перший день Великодня ніхто не до кого не ходив».
Ви помітили, що цей обряд має чітку паралель із колядуванням?За словами Олександра Терещенка («Великоднє христосування з Підлісного: текст і контекст»), це простежується у наявності усталених реплік при початку обряду («Бласловіть христувать!») та після христування (тільки замість «Добрий вечір!» на Великдень, звісно ж, вигукують «Христос воскрес!»).
Мелодії христосувань майже втрачені, а збереглися лише поетичні тексти.
