У народі 4 вересня вшановували Боголіпа і підмічали: «Якщо павутиння прилипає до рослин – на тепло, а якщо його мало – до сухої осені». А ще чекали перших заморозків, бо саме вони сприяють початкові павутинольоту. Також вірили, що цього дня нечиста сила виходить з лісу і бігає селами, розкидаючи копиці у токах. А тому чортів чекали у кожусі вовною догори і намагалися не згадувати їх, бо тоді вони могли перекинутися в людину. Звичайно, були прикмети, за якими таки можна було відрізнити біса від людини, бо у нього ґудзики були зліва, взуття переплутане з ноги на ногу, очі зелені, що навіть удень світилися.
За церковним календарем 4 вересня вшановують мучеників Агафоника, Зотика, Феопрепія (Боголіпа), Акиндина, Северіана та інших; священномученика Горазда, єпископа Богемського і МоравоСилезького; священномученика Афанасія, єпископа; преподобну Анфусу та її слуг: мучеників Харисима та Неофіта; мученицю Євлалію, діву.
Іменинники 4 вересня:
Агафон, Северин, Ісак та Афанасій.
4 вересня день пам’яті:
Олекси Довбуша (близько 1700, с. Печеніжин Івано-Франківської обл. – 1745) – легендарного ватажка карпатських опришків, учасників народно-визвольної боротьби на Галичині, Закарпатті, Буковині проти кріпацтва. Довбушу присвячено багато народних легенд та пісень, літературних творів.
«Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш! Перед ким дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем.» (Іван Франко)
«Ой по-під гай зелененький Ходить Довбуш молоденький На ніженьку налягає, Топірцем ся підпирає. Ой, ви, хлопці, свистом-свистом, Засипає стежки листом. Ой, ви, хлопці, бігом-бігом, Замітає стежки снігом.» («Пісня про Довбуша», українська народна пісня).
Події 4 вересня:
1837 – американський винахідник Семюел Морзе розробив електромеханічний телеграфний апарат для передавання й приймання повідомлень знаками (азбука Морзе).
1885 – у Нью-Йорку відкрилося перше в США кафе самообслуговування.
1919 – Уряд УНР, який знаходився у Кам’янці-Подільському, звернувся з нотою «До держав світу», у якій висловив протест проти захоплення денікінцями Києва. У документі вказувалося, що українське командування вживає заходів до стратегічного порозуміння з Денікіним та з усіма силами, які активно борються проти більшовиків.
1928 – було затверджено новий український правопис (т.зв. скрипниківський), що діяв до 1933 року. Він передбачав, зокрема, літеру «ґ» для іншомовних слів, запозичених після 1860 року, позначення м’якості іншомовного «л» (аероплян, бльокада, блюза) та ін. У 1933 році цей правопис було переглянуто і значно перероблено – вилучено літеру «ґ», змінено правило вживання роду в деяких іншомовних словах, скасовано пом’якшення іншомовного «л» тощо.
1938 – створено Українську Національну Оборону («Карпатська Січ»), яку очолив Степан Росоха.
1965 – у київському кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» відбувся мітинг протесту проти нової хвилі політичних репресій серед української інтелігенції.
1991 – над будинком Верховної Ради України було піднято синьо-жовтий прапор.
Чи знаєте ви, що:
Цікаво, що в усіх документах батька найвідомішого карпатського опришка Олекси Довбуша записували Добошем – типово закарпатським прізвищем. Таке прізвисько він отримав тому, що у війську мав бути барабанщиком (добошем).
Самого Олексу в документах весь час іменують Добощуком (сином Добоша). Власне Довбушем він став уже через народну творчість, яка додала милозвучності прізвищу.
Ще в середині ХІХ століття вважали, що Олекса Довбуш – вигадка народної творчості. Мовляв, народу потрібні герої, от він і вигадав собі гірського месника. Поки в архівах Станіславського суду не видобули допити опришків столітньої давності. І тут усі вжахнулися, коли побачили масштаби і глибину цього повстанського руху. Так на світ Божий і випливло ім’я Олекси Довбуша.
То хто ж насправді був Олекса Довбуш – народний месник чи банальний зарізяка, злодій та грабіжник? Як відомо, народ ніколи не прославляє вбивць. Численні свідчення підтверджують, що часто Олекса діяв як виконавець народної помсти. Тут і криється пояснення того, чому кілька десятків наймитів, пастухів та зубожілих селян могли протистояти регулярній армії. Співвідношення військових сил було одне до сотні. Народ був на боці Довбуша і не лише попереджав про небезпеку, а й часто переховував.
Ще одна річ, яка вирізняє його від звичайних розбійників, це – маніфест, про який згадується в архівах. На жаль, сам текст не зберігся. Але викладати письмово свої вимоги суспільству є доволі рідкісною річчю серед розбійництва, що робить опришківство рухом соціальним і осмисленим.
