Дніпровські водосховища стали причиною низки негативних явищ, таких як, зокрема, підтоплення земель, деградація малих річок, абразія берегів, затоплення унікальних природних об’єктів — дніпровських порогів, погіршення якості води, катастрофічного розвитку синьо-зелених водоростей тощо.
Про це у своїй статті для ZN.UA пише директор Інституту проблем природокористування та екології НАН України, член-кореспондент НАНУ Аркадій Шапар.
Він нагадує, що у 1927 році було прийнято рішення про будівництво Дніпровської ГЕС, для чого на ділянці від м. Запоріжжя до м. Дніпродзержинськ створювалося Дніпровське водосховище загальною площею 30 тис. га та висотою підйому води на греблі 37 м. Розпочалася реалізація проекту спорудження Дніпровської ГЕС, і вже у 1931 році затопили два нижніх пороги, а в 1934 — 1935 роках водосховище майже сформували. У повоєнний період (1950—1975 роки) створюються ще п’ять водосховищ, і річка Дніпро стає повністю зарегульованою на всій території України. Таким чином, «великий» план перебудови екосистеми р. Дніпро було завершено. Що ж ми отримали в результаті?
Насамперед — з’явилася можливість перевезення пасажирів і вантажів без перевантаження. Але динаміка зміни цих показників свідчить про постійне зменшення частки водного транспорту в загальних обсягах перевезень.
Будівництво гідроелектростанцій начебто дозволило отримати дешеву й екологічно чисту електроенергію. Частка електроенергії, виробленої каскадом дніпровських ГЕС, становить 5—7% від загальної кількості виробленої в Україні електроенергії. У результаті, утримання каскаду Дніпровських ГЕС коштує країні у 6 — 30 разів більше, ніж вартість енергії, що на них виробляється.
Очікуваного збільшення вилову риби при створенні каскаду водосховищ також не відбулося. Різкий підйом вилову в перші роки створення водосховищ (до 100 тис. тонн у 1973 році) швидко пішов на спад і вже в 1991 році становив близько 30 тис. тонн, на цьому рівні він перебуває досі. У Дніпрі зовсім зникло чимало видів типових річкових риб, а їх місце зайняли озерні форми. Останніми роками дедалі більшого розмаху набуває розвиток популяцій «прибульців»: товстолобика та білого амуру, які потребують штучного підрощення малька.
Все це — наслідок цвітіння води, знищення природних нерестилищ, неможливості подолати греблі під час міграції до місць нересту, загибелі риби, малька в гідроагрегатах ГЕС, коливання рівня води (протягом доби), її забруднення та неефективності штучного риборозведення.
Дедалі більшого розповсюдження набувають синьо-зелені водорості, максимальна кількість яких у Дніпровських водосховищах спостерігається в липні — серпні. Товщина поверхневого шару водоростей коливається від декількох міліметрів до 15 см. Сезонна «атака» синьо-зелених водоростей — нищівна для біоти.
У верхів’ях водосховищ різко знижується швидкість течії, формуються зони акумуляції, утворюються так звані внутрішні дельти. У Кременчуцькому водосховищі вже утворилися десятки гектарів таких вторинних островів, які вийшли з-під затоплення. Аналогічні фантомні острови з’являються з-під води в озері ім. Леніна під час скидання рівня Дніпровською ГЕС.
Створення каскаду Дніпровських водосховищ активізувало руйнівні екзогенні процеси, що призвели до знищення прибережних екосистем, лісової рослинності, чорноземних ґрунтів, будівель та споруд, шляхів, комунікацій і продовжують свою негативну дію. Абразія берегів призвела до зникнення земель у прибережній смузі Київського водосховища завширшки до 450 м. Однією з найгостріших регіональних екологічних проблем стала загибель малих річок. Більшість їх входять до басейну р. Дніпро, і всі вони перебувають під впливом дії каскаду дніпровських водосховищ. До басейну Дніпра належать20,5 тис. дуже малих, малих, середніх та великих річок загальною довжиною понад 105 тис. км. Малі річки формують 60% водних ресурсів України. Більшість малих річок басейну Дніпра мають екологічний стан, який класифікується або як катастрофічний, або як поганий.
Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Аркадія Шапара «Дніпро сьогодні: тільки стогне, але вже не реве».
