Переляканий письменник – це вже втрата кваліфікації.
Михайло Зощенко
У народі 10 серпня згадували Смоленську ікону Божої матері «Провідниця». Цей день пов’язували з убезпеченням від пожеж і казали: «Палій пале, а Смоленська смаже». Тому, боячись, щоб не погоріли скирти, клали біля них шкаралупи від освячених крашанок.
Про погоду говорили, якщо від 10 серпня з’являється багато павутиння – на довготривалу й гарну осінь, а якщо вночі на цей день зірки світять ясно – на теплу, сонячну погоду, однак якщо вони тьмяніють – на дощ.
Також за церковним календарем 10 серпня вшановують апостолів від 70ох: Прохора, Никанора, Тимона і Пармена, дияконів; святого Питирима, єпископа Тамбовського; преподобного Мойсея, чудотворця КиєвоПечерського, в Дальніх печерах; мучеників Юліана; Євстафія та Акакія.
Іменинники 10 серпня:
Остап, Прохор, Никанор, Серафим і Ірина.
10 серпня народились:
1813 – Яків Бальмен (де Бальмен) – український художник-аматор, літератор. Товариш
Т. Шевченка. Загинув на Кавказі. Т. Шевченко присвятив йому поему «Кавказ».
1816 – Леонтій Похилевич – український краєзнавець. Автор книг «Сказання про населені місцевості Київської губернії», «Уезды Киевкий и Радомышльский. Статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их».
1895 – Михайло Зощенко – радянський письменник-новеліст українського походження. Автор гумористичних оповідань (збірки «Шановні громадяни», «Над ким смієтесь», «Монастир»), повістей («Тарас Шевченко»), п’єс та ін.
«Дивно було бачити, що властивістю примушувати своїх ближніх сміятися наділена така сумна людина». (Корній Чуковський)
Події 10 серпня:
1539 – французька мова у Франції стала державною мовою замість латини.
1793 – Лувр відкрився для публіки.
1819 – латиноамериканський борець за незалежність від Іспанії Сімон Болівар зайняв столицю Колумбії Боготу.
1846 – на гроші, заповідані англійським хіміком і мінералогом Джеймсом Смітсоном, відкрита перша науково-дослідна установа США – Смітсонівський інститут.
1876 – у Канаді здійснили перший у світі міжнародний телефонний дзвінок.
1913 – Друга Балканська війна закінчилася підписанням «Бухарестського мирного договору» між Болгарією, Румунією, Сербією, Чорногорією і Грецією.
1945 – Японія оголосила про свою капітуляцію.
1966 – у США зупинили випуск банкноти 2 долари.
1995 – українка Інесса Кравець встановила в Гетеборзі досі чинний світовий рекорд у потрійному стрибку – 15 м 50 см.
2002 – Володимир Путін нагородив Софію Ротару орденом «Слави».
Чи знаєте ви, що:
Коли Зощенко перебував у зеніті слави, Корній Чуковський сказав йому: «Міша – Ви найщасливіша людина в СРСР. У Вас – молодість, слава, талант і гроші. Всі 150 000 000 населення країни повинні заздрити вам».
Але Зощенко ніколи не був щасливий. Не радували його ні красуня-дружина, ні син, ні обожнювання шанувальниць. Він вважав, що за любов’ю обов’язково прийде розплата. Своїх неодружених обраниць Зощенко неодмінно прагнув видати заміж і навіть наділяв посагом не стільки від щиросердечної доброти, скільки через впевненість, що любові без грошей немає.
І все ж, була в його житті зустріч, коли і його душу зігрівали промені кохання. Було це ще до слави і грошей.
У 1917 році доля письменника якийсь час була пов’язана з Архангельськом. Там він і зустрів синьооку красуню Ладу Крестьяннікову. У 23 роки вона вже мала трьох дітей. Чоловік її пропав безвісти у морі. Однак Лада не вірила в його загибель і чекала. Зощенко попросив Ладу розділити з ним самотність. Але вона відмовила. Він же не міг відвести очей від цієї жінки. Йому подобалася її легка хода, співуча образна мова, і те, як вона працювала – прибирала, прала, готувала. Вона не нарікала на долю, усе робила легко, із задоволенням. Коли засинали діти, вона брала в руки стареньку гітару й співала старі пісні й романси. І він не міг зрозуміти, звідки вона брала сили, чим живилася її світла душа?
За якийсь час, гнаний своєю тугою, Зощенко поїхав. Минали роки. І доля подарувала їм другу зустріч… в таборах на Біломоро-Балтійському каналі. Він там був у творчому відрядженні, а вона у таборі – брудна, у дірявій тілогрійці. Для нього це стало другим жахливим потрясінням у житті (першим було отруєння газами під час війни). Повернувшись додому, Зощенко надіслав їй теплі речі й продукти. Пізніше навіть хотів написати повість про жінку-каторжницю, зробивши прообразом Ладу, але з цього задуму нічого не вийшло.
У 1958 році Зощенко помер. Тоді й відбулася їхня третя зустріч. Лада Крестьяннікова прийшла до нього попрощатися – тепер вже назавжди. Серед тисяч шанувальників її вінок був найкрасивіший...
«Рідна країна»