Борітеся і поборете! Слова класика стали пророцтвом для сучасної української культури.
Всі 20 років у Незалежній Україні вона без дня спочинку боролася і доводила, що варта існування. Втім, паростки культурного свободомислення українців проросли задовго до серпневого путчу 1991-го. 1989 року у Чернівцях вільні за духом українці організовують перший арт-фестиваль «Червона Рута».
“Коли імперія почала тріщати, розвалюватись — ми задумали “червону руту” для того, щоб дати можливість молодим українським музикантам реалізуватися”, — каже директор фестивалю «Червона Рута» (1989 рік) Тарас Мельник.
“Рута мала вирішити питання, щоб українське було сучасним”, — каже співзасновник фестивалю «Червона Рута» (1989 рік) Кирило Стеценко.
“Саме дійство дало величезний поштовх іншим людям, глядачам. Вони досі це русло українськості тримають, і є його пошивниками”, — каже мистецтвознавець Юрко Зелений.
У ті ж часи Майкл Джексон підписує свій мільярдний контракт, Квін — у ротації зі знаменитою «Show must go on». А в Україні, як протест, реакція на злам, народжуються Кому Вниз, Брати Гадюкіни, Мертвий Півень та Скрябін. 1991 року «Україна» Тараса Петриненка стає своєрідним саундтреком проголошеної Незалежності.
Паралельно, крізь терни пробивається і українська книга. Її обкладають шаленими податками, та попри закриті книгарні й засилля російської літератури, вона теж стає самостійною.
«А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» почалася щасливо – вона почалася з абетки. Перша сторінка, нашої першої книжки починалася з ангела, і я іноді надіюся саме на цього ангела”, — каже директор видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Іван Малкович.
Минає кілька років і тендітній культурі вдається не лише зіп’ястися на ноги, а й почати ходити. На українській сцені з’являються тоді ще молоді та експресивні ВВ і “Океан Ельзи”.
“Якщо рахувати стан душі “Океану Ельзи” – то він знаходиться навколо нас . ця річ – “Океан Ельзи”, це наша релігія”, — каже музикант гурту "Океан Ельзи" Павло Гудімов.
“Якщо б я працював фізиком, так як я планував спочатку — я б від того не перестав писати пісні”, — каже музикант гурту "Океан Ельзи” Святослав Вакарчук.
Збирає навколо себе молодих та перспективних Мистецька Агенція Територія А. Українці доводять — мають не лише якісний рок, а й хорошу поп музику. Юрко Юрченко, Аква Віта, Сашко Пономарьов збирають навколо себе перші в Україні офіційні фан-клуби.
“17 вересня 95 року, коли ми обговорювали з керівництвом каналу, вони шукали якийсь потужний український культурний проект – я їм запропонував хіт-парад”, — каже засновник мистецької агенції «Територія А» Олександр Бригинець.
Все ширше відкриваються кордони і для іноземних артистів. Окрім гостей з Росії, для яких Україна стає ареною для «заробляння грошей», відбуваються і перші виступи зірок зі світовими іменами — ілюзіоніста Девіда Коперфільда, оперної діви Монсеррат Кабальє та рокерів Скорпіонс.
“Найбільше часу пішло на те, що переконати, що Україна все-таки окрема країна, а не республіка Радянського союзу, не частина Росії, як багато хто звик думати”, — каже речник концертного агентства Юрій Гулевич.
Тим часом, фестивалі з`являються в усіх українських містах, як гриби після дощу: «Таврійські ігри», «Перлини сезону», «Рок-екзистенція», «Джаз-Коктебель» та «Країна Мрій». Українська складова в творчості багатьох стає визначальною. Мрійливе «Романсеро» Мандрів, запальні «зроби мені хіп-хоп» Танка на Майдані Конго та «100% плагіат» Тартака — лунають у кожному будинку. Українське стає модним.
“У нас з’явилась така ціла етно-хвиля. В будь-якій точці світу є упізнаваним і пов’язується одразу – що це десь з цього кутка світу”, — каже мистецтвознавець Юрко Зелений.
На цій же хвилі Руслана зі своїми «Дикими Танцями» вражає консервативних європейців. Як результат — перше місце на «Євробаченні-2004» у Стамбулі та можливість провести наступний конкурс у Києві.
Цього ж року патріотизму українців кидають виклик. «Помаранчева революція» згуртовує навколо себе десятки музикантів. Українська музика у інфо-просторі залунала ще гучніше. Але ненадовго.
Тим часом, прокидається кіногалузь. Традиційно, без підтримки держави, а скоріше всупереч, режисери знімають роботи, помітні у світі. Степан Коваль вражає журі «Берлінського кінофестивалю» пластиліновим «Трамваєм №9», а Ігор Стрембіцький з короткометражкою «Подорожні» стає першим українцем — переможцем у Каннах.
Додається роботи і у кіно-дистриб’юторів. Кабмін видає постанову, про обов'язкове дублювання всіх іноземних фільмів українською мовою. Тим самим розділяє кіно-прокат в Україні на «до» та «після». Вже за кілька років в Україні з’явиться перша студія дубляжу, яку офіційно визнає «Dolby».
“2006 року дублювання фільмів українською викликало бурхливу реакцію суспільства. Одні не стримували радості, інші — демонстративно страйкували. Втім, вже перший приклад — анімаційний фільм «Тачки» — примусив навіть скептиків змінити думку. Застереження у касах кінотеатрів «дубльовано українсьою» — нікого не відлякало. Люди масово пішли до кінотеатрів... Світове кіно тоді впевнено і голосно заговорило українською”, — каже журналіст Юлія Даценко.
“Якщо не брати суть культурне значення цієї події, то це поява нової галузі в економіці країни. З кожним роком ми набували все більшого досвіду і зараз ми працюємо на рівні з іншими країнами”, — каже виконавчий директор студії дубляжу Аліна Гаєвська.
Продовжують говорити українською і герої популярних книжок. І не лише говорити, а й влучно та дотепно жартувати. 25 вересня 2007 року роман «Гаррі Поттер і смертельні реліквії» виходить раніше за всі інші перекладені версії книги.
“Спочатку я був такий втомлений, хотів щоб воно по скоріше закінчилося, але коли був останній розділ, то відчув, що хочеться відтягнути цей момент. Ще трошки, ще трошки. Бо 7 книжок вже переклали, далі вже нічого нема...”, — каже перекладач Віктор Морозов.
Українські книжки визнають на міжнародних форумах, перекладають на безліч мов. Про Україну дізнаються все більше людей. Зірки світової величини все частіше включають Київ у свої тури.
“Так, це Пол Маккартні мені сказав — ти маєш поїхати в Київ”, — каже музикант Рінго Старр.
“Я не знаю дуже багато, але коли я жив у Філадельфії, мої сусіди-українці мені дещо розказували, дещо бачив по телебаченню”, — каже кінорежисер Девід Лінч.
“Ви знаєте, я також трохи українець по матері. Навіть, якщо я не можу й слова сказати українською — я відчуваю якийсь невидимий зв'язок з цією країною”, — каже письменник Вільям Пол Янг.
“От так і сталося. Спершу один приїхав, потім інший, і так вони дізналися, що є Україна. Більше того, в нас дуже вдячний слухач. Звичайно, що їм приємно приїжджати”, — каже директор концертної агенції Микола Ісідоров.
І хоча Джордж Майкл, Елтон Джон, Стінг, Мьюз та Плесібо — звичні гості у столиці, проблем з національною культурою з року в рік більшає. Колись сильні фестивалі підлаштовуються під грошовитих продюсерів, змінюють формати, а деякі навіть зникають.
“Країна мрій ніколи не отримувала підтримку від держави. Якщо би була підтримка – ми б робили в 10 разів більше”, — каже організатор фестивалю «Країна Мрій» Олег Скрипка.
Скандали перекидаються і на безпроблемне до того — «Євробачення». У нацвідборах не можуть визначитися з представниками від країни, з порушеннями рахують голоси. Втім, деяким співакам, вдається навіть попри це — залишитися патріотами.
“Це краще, що є на землі – це прапор України. В Росії роздають матрьошки, а ми роздаємо українські прапори, тому що ми найзавзятіші патріоти нашої країни і ми цим пишаємося”, — каже співачка Світлана Лобода.
Піком кризи в культурі, за визнанням експертів, стає злива талант-шоу на телебаченні. Співати починають усі — від домогосподарок до шахтарів.
“Їхня мета — не створення артиста, а створення зірки. Це зовсім різні речі”, -каже поет-пісняр Олександр Бригинець.
“Часто люди не можуть справитися з різкою популярністю, яка нападає на тебе зненацька і вони ламаються. Телевізійні проекти, вони створюють феномен зірки за один день і дуже часто це “за один день” перетворюється “на один день”, — каже музикант Святослав Вакарчук.
“Кожен просуває хто свою коханку, хто свою доньку, хто жінку. Воно є всюди в світі, але ніде в світі воно не має такого відсотка”, — каже мистецтвознавець Юрко Зелений.
Після 2010-го на передовій знову кіно, і знову — без підтримки держави. В Україні, або в кооперації, знімають так само рідко, але влучно. Фільм «Щастя моє» Сергія Лозниці вперше потрапляє в основну конкурсну програму канського кінофестивалю, «В Суботу» Олександра Міндадзе — на Берлінале. 2011-го Марина Врода здобуває «Пальмову гілку» за найкращий короткометражний фільм.
“Можна говорити прості речі, і не за досить великі кошти, і потрапляти в Канни. Це правда! Але головне, що ми будемо думати про цей фільм в Україні, як ми сприймемо цей фільм”, — каже режисер фільму «Крос», володарка «Пальмової гілки» Марина Врода.
“Ми бачимо нове покоління режисерів, драматургів, і це є дуже втішно. Ми хочемо бути з ними і в майбутньому — робити з ними українське кіно”, — каже кінодистриб'ютор Богдан Батрух.
У профільному міністерстві запевняють — допомагати молодим митцям ось-ось почнуть. Щоправда, коли і як — не уточнюють.
“Ми постараємось відібрати, можливо, їх буде менше — цих проектів, але дійсно таких, за які нам не буде соромно, і за які почують і в Каннах, і на інших фестивалях, і на українських в тому числі”, — каже міністр культури України Михайло Кулиняк.
А проблем більшає — гастрольний бізнес політики обкладають зборами, книговидавництво виборює право користуватися пільгами, Кабмін скасовує постанову про дублювання фільмів українською, загострюються питання авторських прав. Фактично зупинились у розвитку театри, академічні — майже вичерпали себе, а передумови для появи сучасних — відсутні.
“Ми так і не змогли європеїзувати українську культуру, вона як була, так і залишилась в своїй орбіті пострадянській, вона в дуже багатьох випадках вторинна”, — каже музикант Святослав Вакарчук.
“Для молодшого покоління українська культура — мені навіть страшно думати, як вона для них виглядає. Невже, як Поплавський, чи такі як і він”, — каже директор видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Іван Малкович.
Митці підкреслюють, сьогодні — точка без повернення. Без комплексних реформ на усіх рівнях стражденна українська культура може зникнути як явище.
