Усі вони — абсолютно різні. Жоден з експонатів не повторюється! У Галичині вже немає прасок, яких не було б у Ярослава Рущишина. На чотириповерхових полицях колекціонер розташував свої «надбання». А «захворів» своїм хобі чоловік цілком випадково.
«На мій день народження друзі подарували одинадцять чи дванадцять прасок, — розповідає «Україні молодій» Ярослав Рущишин. — Вони скупили всі праски в одному з антикварних магазинчиків Львова. Так, власне, і почалася моя колекція. Тепер їх уже — за 70. Тут є праски з Франції, з Італії, з Марокко, з Гонконгу, з Словенії. Це не просто праски — це ціла історія. За ними можна прослідкувати ставлення людей різних поколінь до праці. Ось ці праски з кінця минулого століття і ті, якими користувалися ще у XIX сторіччі, виготовлені як витвір мистецтва. Вони прикрашені різьбленням чи навіть маленькими фігурками. Одразу видно, що люди того часу шанували людську працю, тому і прикрашали її знаряддя. А ось ці, якими користувалися вже за часів Сталіна, — надто спрощені. В той час до людей ставилися, як до дешевої робочої сили, тож і праска зроблена відповідно».
Найстарішою «праскою» колекції є рубель (або пральник). Старші люди ще пам’ятають цей інструмент, що складається з палки, схожої на біту, і ще однієї дощечки з вирізьбленими прямокутниками. На качалку намотували білизну і човгали по ній дошкою з зарубками — одяг розрівнювався.
Є в колекції й праски для похідного варіанту: коли панянки кудись їхали, то брали з собою праску у кілька разів меншу за звичайну. Певна річ, аби ідеально випрасувати нею сукню, доводилося пововтузитися. А ось привести до ладу комірець — якраз добре. «У такі прасочки клали жевріючі вуглинки, які їх нагрівали, — пояснює пан Ярослав. — Крім того, вуглинки завжди треба було роздувати.
До речі, за способом нагріву праски відрізняються одна від одної . Ось ці — нагрівалися на розпеченому металі, а ті — у самому вогні. А щоб можна було їх взяти у руку, тримач від’єднується. Певним вдосконаленням можна вважати ось ті, з висувним осердям. Тобто праска відкривається, і всередині є металеве осердя, яке можна нагрівати окремо. Щоб прасування було безперервним, таких осердь у комплект входило два».
Усі експонати колекції притягують погляд: цікаві різьблення, кольорові метали чи півник на маленькій «похідній» прасці. Усе можна розглядати годинами. Але є праски, які викликають подив, адже вони мають специфічний «носик». Виявляється — це ще одне вдосконалення. «Я сам довго не міг зрозуміти його призначення. Кожен старий п’єц має отвір на заслінці, — пояснює колекціонер. — Так–от, цей «носик» зроблений спеціально для отвору в пічці. Так праска нагрівалась, і її можна було підтримувати теплою».
«Знайти в Галичині праску, якої у мене немає, — вже нереально, — додає Ярослав Рущишин. — Однакових прасок я не тримаю, а знайти інакші стає все важче і важче. До речі, за кордоном купувати праски дешевше: там в антикварних магазинах вони коштують від п’яти до десяти євро, а тут такий раритет дешевше 300 гривень не знайдеш». І хоча колекція вже не вміщається на полицях, а праски потроху розташовуються на підлозі й на столі, кидати своє хобі чоловік не хоче. Тож колекція і далі буде поповнюватися новими екземплярами.
