chrome firefox opera safari iexplorer

Першоджерела, або чого ми так говоримо

24 грудня 2011 о 14:53

Ця стаття розповідатиме про історичне обґрунтування назв деяких відомих церков та місць. Цілком яснішим стає життя, коли воно набуває зрозуміліших форм, тоді слова, що ми їх вживаємо повсякдень набувають геть іншого значення.

Десятинна церква

Розгулявся Володимир — захопив міста польські Перемишль, Червен та інші, які донині під Руссю. Крилами своїми, наче птах огорнув під руське державство ятвягів, радимичів, волзьких болгар. Повернувшись до Києва слід було принести жертви богам своїм дерев’яним.

Вирішили кинути жереб, щоб сама сила гравітації та непередбачувана доля перебрала на себе відповідальність за вибір, кого в жертву нести. Невчасно одначе прибув варяг із грецької землі, бо жереб випав на його сина «прекрасного лицем і душею». Мужик виразив свій супротив, бо ідолів сих кам’яних, які «зараз є, а завтра згниє!» — він не розумів. Ба християнської віри тримався і казав коли Боги вимагають жертви, то хай самі й візьмуть.«А ви (розгнівані язичники) чого клопочетесь за них?».

Рознісши його двір, запхавши у сіні мужа із сином, вони підсікли сіни, впала стеля та й привалила братчиків християнських. «Вже опісля, на тому місці, де батько і син потерпіли за віру християнську, князь Володимир поставив велику кам’яну церкву і назвав її Десятинною, бо віддав їй десяту частину прибутків од своїх володінь».

Видубицький монастир

Опісля хрещення свого у Корусуні, Володимир розгорнув своєрідну модернізацію суспільства. Розпочалося трощення спадщини минулого, задля очищення ландшафту думок людей, на якому невдовзі планувалось возвести вірне світобачення та ідеологію.

Ген пафосного руйнування закладений у крові руського народу з покон віків, тож вичурна фантазія Володимира тут відіграла підбурювальну роль. Спершу звелів повалити, порубати і спалити ідолів. Згодом розправитись із блискавичним богом – Перуном, прив’язавши його до хвоста коняки та волочити його таким чином з гори крутим Боричевим узвозом. На цьому гамір не спинявся і було обрано бравих мужів дванадцять з ломаками, щоб вони били Перуна палками.

Нагадую, що Перун – це є дерев’яний ідол, і як можна зробити висновки, що предки наші не мирились із тогочасними «зеленими» партіями. Тут же Нестор зупиняє наші роздуми зауважуючи: « Робилось це не тому, що дерево що-небудь почуває, а для наруги над бісом, який облещував людей у подобі цій». Коронним моментом стало скидання Перуна в Дніпро і його насичена подорож річкою.

Люди Володимира за наказом відпихали його від берега, коли той приставав. А язичники-консерватори, котрі не змогли відмовитись від принципів своїх, бігли зі сльозами на очах за своїм дубчиком чи то кленом і гукали відчайдушно «Видибай, видибай, боже!», що пояснюється, як «Випливай, випливай!». І на диво, верески ці мали історичну значимість,бо друг їх дерев’яний випірнув з води. Пізніше ж на місці, де виплив, спорудили Видубицький монастир.

Печерський монастир

Муж книжний, священик Ларіон на гору ходив, де викопав собі печерку малу, щоб там одспівувати собі ат молитись тайкома. Сподобався він Ярославові, і поставив він його митрополитом у Святій Софії. Став він першим митрополитом не греком, а русином.

Ларіон виліз зі своєї печерки і обійняв посаду. В той час знайшовся інший мирянин, якому полюбилося чернецьке життя. Постригшись у ченці й ставши Антонієм, він гуляючи видряпався на відому гору, де й осів у печері. За труди невсипущі добрі люди кликали його Великим Антонієм.

Заживши слави, після того як він благословив князя Ізяслава печерка почала розширятись із допомогою братчиків у кількості 12. Церква була викопана під землею, а від того, що жили ченці спершу в печерах назвали монастир Печерським.

Переяслав

Оказія трапилась літа 992, коли на різних берегах Дніпра зустрілись запеклі вороги: печеніги й Володимирське військо. Жоден не насмілювався перейти, аж до поки князь печенізький не поставив ультиматум – «Випусти свого мужа і хай поборються, якщо твій муж кине мого на землю, то не будемо воювати 3 роки, коли навпаки – то воюватимемо 3 роки».

Пригадуєте сина меншого непоборного? Насварив його раз батько за те, що той кожу м’яв. Син так розсердився, що ту волову кожу роздер руками. Володимир дуже зрадів дізнавшись про молодого кожум’яку, якому і була присвоєна роль мужа. Запеклий норов досягли апогею, коли зчепившись міцно, борці стисли один одного.

Після чого отрок здушив руками печеніга страшно великого та вдарив ним об землю, чим і завершив свій виступ – поклавши супротивника в нокаут. Печеніги дали драпу, а руські сміхом заливаючись наздоганяли і сікли їх. На радощах Володимир заклав місто, назвавши його Переяславом, бо тут, перейняв славу в печенігів.

Михайлівський собор

«Літо 1072. Перенесли тіла Бориса і Гліба. Зібралися Ярославичі – Ізяслав, Святослав і Всеволод. І влаштували вони свято. І поминали братів Бориса і Гліба із світлим серцем. Тіла їхні перенесли у нову церкву: Ізяслав збудував у Києві на Михайлівській горі Дмитрівський монастир, а син його Святополк – там же відомий своїми розписами Михайлівський золотоверхий собор. Закладений був в літо 1108».

Матеріал додала Юлія Навроцька

24 листопада

Інші дати
Народився Олекса Стороженко
(1806, с. Лисогори, Чернігівська область – 1874) – український письменник, етнограф, художник. Автор двотомного видання «Українські оповідання», в основі значної частини яких - народні перекази, анекдоти, прислів'я.
«Наша чудова українська врода, нагріта гарячим полуденним сонцем, навіва на думи насіння поезії та чар. Як пшениця зріє на ниві і складається у копи і скирти, так і воно, те насіння, запавши у серце й думку, зріє словесним колосом і складається у народні оповідання й легенди» (Олекса Стороженко)
Розгорнути