У Шевченкової «Катерини» — своє свято: нинішнього року їй виповнюється 170 років.

Протягом усього цього часу про неї не втомлюються сперечатися мистецтвознавці й навіть політики (особливо, коли мова заходить при нагоді про те, «з ким кохатися, а з ким не кохатися»).

А вона собі йде — з опущеним поглядом і ледь помітною усмішкою, осяяна дивним світлом вічного материнства: мовляв, балакайте собі.

От що цікаво: Тарас нікому в Петербурзі цю роботу не показував. Хоч міг би це зробити з вигодою для себе, адже створена незадовго перед тим картина «Циганка-ворожка» отримала срібну медаль другого ступеня Академії мистецтв.

А в цьому випадку — нікому не хвалився і про нагороду не думав. Передав картину в Україну, в Качанівку, Григорієві Тарновському. Щодо ціни — написав Тарновському так: «А що вона буде коштувати — то це вже Ваше діло, хоть кусень сала...» Звісно — іронізував, бо знав, що на продаж, а що — ні.

«Катерину» написано 1842 року, коли Шевченко ще вчився в Академії мистецтв. Мабуть, слухач академії мав і без того немало клопоту та обов’язкових навчальних планів. Отже, «Катерину» створено в позаурочний час. Усе справжнє, мабуть, тільки так і робиться — поза необхідністю, поза планом і програмою...