Поезію Павла Тичини озвучили чотирма європейськими мовами. Зусиллями чотирьох перекладачів та за сприяння Літературно-меморіального музею письменника і Національного центру «Мала академія наук України» світ побачили дві книжки – «Скорбна мати» та «Де тополя росте».
Таким чином творча спадщина Тичини матиме змогу «включитися у складний діалог із європейською поетичною традицією», зазначають видавці.
Павло Тичина заговорив англійською, грузинською, російською та французькою. У перекладі на ці мови світ побачили дві книжки з творами поета – тетраптих «Скорбна мати» та збірка з 15 поезій «Де тополя росте». У такий спосіб творчу спадщину Павла Тичини в Україні і за кордоном популяризують Літературно-меморіальний музей-квартира письменника та Національний центр «Мала академія наук», намагаючись залучити молодь до наукової та перекладацької діяльності.
Директор музею-квартири Павла Тичини Тетяна Сосновська зазначає, що нині масові розважальні та спортивні заходи українців цікавлять більше, ніж ті, що спрямовані на розвиток культури та збагачення духовності людини. Тому видання перекладів творів поета європейськими мовами є спробою «включення української традиції в діалог із європейською», зокрема напередодні Євро-2012, зауважує вона.
«Цього літа до нас приїдуть гості. Хочеться вірити, що якась частина з них буде мати бажання пізнати культурні надбання України. Хотілося б, щоб вони повезли з собою бренд України у вигляді кращого літературного доробку, яким варто популяризувати Україну, – твори Тичини у хорошому, якісному перекладі», – наголошує Тетяна Сосновська.
Українці погано рекламують літературу і є «національними мазохістами»
Стефан Комарницький – перекладач із Великобританії, автор англомовного перекладу віршів, що увійшли до збірки «Де тополя росте». Павла Тичину називає «видатним письменником», проте зауважує, що у західних країнах його «досі не визнали як літературного велетня, не записали до канонів європейської літератури». На думку перекладача, таку ситуацію зумовила відсутність стратегії реалізації української літератури за кордоном.
«Національні літератури існують як бренд, і величність поетів у очах світу залежить від маркетингу. Наші письменники мають прихильників за кордоном, проте більшість поважних людей в англомовних країнах не надто високо оцінюють українську літературу. Головне – через брак поваги до державної мови та брак перекладів для звичайних читачів», – зауважує перекладач.
Стефан Комарницький також зазначає, що механічний стиль перекладання, яким донині користується багато академічних фахівців, неефективний для перекладів україномовних творів, адже заважає наблизити їх до закордонного читача. Такі переклади, на його думку, сприйматимуться лише тоді, коли іноземці визнають українську літературу «однією з найвищих культур світу».
Натомість, на думку письменника Бориса Олійника, популяризації української літератури за кордоном перешкоджає відсутність державного інституту книгоросповсюдження і синдром національної меншовартості українців.
«Цей національний садомазохізм – «або в нас все найкраще, або в нас все найгірше» – принижує нас перед світом. Треба міняти станову психологію українців і вміти ангажувати своїх прихильників, а не плодити опонентів, – наголошує Борис Олійник.
Музеям додають інтерактивності
Переклади поезії Павла Тичини європейськими мовами – один із двох проектів Літературно-меморіального музею-квартири письменника та Національного центру «Мала академія наук України».
Окрім цього ними впроваджено можливість віртуальних екскурсій музеєм, що дозволяє «нейтралізувати пасивну позицію відвідувачів та зробити музейну комунікацію інтерактивною». Обидва проекти спрямовані на інтеграцію музею в європейський культурний простір.
