Кожен з відвідувачів Літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини в м. Києві обовʹязково звертає увагу на цей дзбан. Як він потрапив до Павла Тичини?
Не таємниця, що серед 20-ти мов, які досконало знав Павло Тичина, була і вірменська. Павло Григорович багато переклав з вірменської на українську, товаришував з багатьма вірменськими поетами.
І от, наприкінці 50-х років минулого століття у Єревані проходила декада радянської літератури і мистецтва. Делегацію від України очолював Павло Тичина.
В останній день декади на урочистостях виступали представники кожної союзної республіки. Тичина був єдиним, хто говорив свою промову-виступ не російською мовою, не «з папірця», а чистою вірменською мовою (без перекладача). Зал слухав його виступ стоячи. А після останніх слів Тичини — вибух овацій. Павло Григорович кілька хвилин делікатно вкланявся залу, не міг сісти на своє місце в президії, бо зал аплодував йому стоячи.
Через якийсь час до Києва приїхала поважна делегація і подарувала Павлові Григоровичу від імені вірменського народу та від уряду Вірменії саме цей дзбан, який був знайдений археологами під час науково-пошукових робіт.
Думаю, що це був найвищий прояв пошани до Павла Тичини. Адже цей унікальний експонат, якому близько 2000 років, міг би прикрашати колекцію будь-якого музею у Вірменії. А його подарували Павлові Тичині.
Додала Тетяна
