Львівські культурні діячі, що заступилися за картини, врятовані та збережені Борисом Возницьким, сформулювали та перелічили усі свої аргументи щодо недопустимості передачі полотен у жовківський костел св. Лаврентія.
Публічну оцінку перипетіям навколо полотен вони надали IA ZIK.
У заяві музейників йдеться про те, що покійному Борису Возницькому чотири дні не вистачило, аби довести свій задум до завершення – відреставрувати та представити батальні полотнища.
Експозиційні зали в Олеському та Золочівському замках уже були готові прийняти дві картини придворного художника короля Яна III Собеського Мартіно Альтомонте (1657—1745) «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами».
У посяганні на картини музейники вбачають крайню міру цинізму: «Уже через тиждень після трагічної загибелі директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, його багаторічну працю мають намір занедбати».
Люди, які сьогодні зібралися під стінами Львівської облдержадміністрації, мають багато запитань до очільників держави та області?
- Чому високопосадовці двох країн – Польщі та України – виявили такий інтерес до цих полотен?
- Чому все робиться наспіх у п’ятницю перед святковими днями?
- Чому питання вирішується в Жовкві, а не у Львові?
На ці та інші питання можновладці поки що не поспішають відповідати.
За інформацією музейників, польська сторона вважає, що має право на ці картини, оскільки виділяла певні кошти на їх реставрацію. Однак, кажуть учасники та організатори пікету, левову частку фінансування, а це майже 4 мільйона євро, взяв на себе Європейський Союз.
Найважливіше, зазначають вони, що Борис Возницький ніде й словом не прохопився, що має намір подарувати відреставровані полотна полякам. Є багато свідків його розмов, що картини будуть розміщені в українських замках, які спеціально готували саме під ці конкретні картини. Хтозна де були би зараз полотна, якби покійний директор галереї мистецтв не врятував би їх.
Передача цих витворів мистецтва до костелу може привести їх у такий самий стан, з якого їх було врятовано, адже у храмі немає відповідного температурного режиму та інших умов для зберігання 300-річних полотен.
Також учасники протесту зазначають, що живопис втратить свою доступність для глядача, адже храм відвідують віряни певної конфесії. А музей поза релігійний і поза конфесійний, тут до мистецтва рівний доступ мають усі.
Хто виступив ініціатором вищезгаданих переміщень та чому саме зараз, поки що музейникам невідомо. Однак міністр культури України Михайло Кулиняк пообіцяв після наради у Жовкві запросити усіх зацікавлених на круглий стіл та розтлумачити ситуацію.
Довідка
Мартіно Альтомонте (1659—1745) – німець за походженням, народився в Неаполі (згодом німецьке прізвище Гогенберг траспоноване італійською мовою), вчився у Римській академії у Джованні Гаулі (прозваного Бачіччо) та Карло Маратта.
Після закінчення навчання він був рекомендований Яну III для створення двох величезних за розміром баталій, і разом з Ю.Шимоновичем прибув до Жовкви. У баталіях «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» відображена блискуча перемога Яна ІІІ, як начального вождя коаліційної армії, над турецькою армією.
Дві баталії доповнювали попередньо намальовані дві битви; картини розміщувались у жовківському костелі св. Лаврентія, що став храмом слави роду Жолкевських-Собеських.
Спираючись на кращі здобутки європейського батального жанру, навіть запозичуючи елементи монументальних композицій Рафаеля з ватиканських станц, Альтомонте зобразив історичну подію – облогу Відня 1683 р. і розгром турецької армії у двох битвах: під Віднем 12 вересня і під Парканами (Естерго-мом) 9 жовтня.
В обох творах художник, виконуючи волю замовника, намагався якомога ближче підійти до реальності й переконливої правди, хоча естетика бароко вимагала декоративної мальовничості, ефектного видовища, а також чіткої політичної скерованості та задоволення королівських амбіцій.
Майже два десятиліття Альтомонте був пов’язаний з українською культурою. Ці два твори – найславетніші у численній творчій спадщині художника. До такого конкретного завдання Альтомонте ніколи більше не повертався, 1702 р. він виїхав до Австрії, де мешкав до кінця життя.
