Просимо будь-яку політичну силу втрутитися у без перебільшення безглузду ситуацію, що склалася в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», яка не лише перешкоджає його функціонуванню, а й загрожує вже самому існуванню знаного на Україні наукового та культурного закладу.
Вона виникла й стрімко розвивається з часу призначення у травні 2010 р. на посаду генерального директора П. Довгошиї
Не заглиблюючись у питання більш ніж дивного призначення на посаду гендиректора Національного заповідника людини без будь-якого досвіду у музейній чи пам’яткоохоронній справі, та довгим шлейфом «заслуг» у площині перевищення службових повноважень і аморальності поведінки, здобутим під час роботи в переяславській міській раді, зупинимося на особливостях та основних наслідках діяльності нової адміністрації заповідника.
Довгошия не приховує свого ставлення до заповідника і його працівників, як до вотчини з кріпаками, наданих йому в довгострокове користування. Але згідно свого «менеджерського» рівня, він управляє вотчиною не сам, а через групку наближених осіб та своїх фавориток, які часто змінюються.
Саме поняття «адміністрація» набуло при новому гендиректорі доволі незвичного, навіть зловісного змісту. Щось на зразок колоніальної або окупаційної влади.
За півстоліття керівництва Героя України та музейника М.І. Сікорського ніякої адміністрації взагалі не було. Всі працівники на чолі з директором та його заступниками разом виконували експозиційну, екскурсійну, наукову та експедиційну роботу.
Тепер же окремо існує «адміністрація» Довгошиї П., або як він її сам називає «моя адміністрація», та всі інші працівники заповідника. Вона складається, за незначним винятком, із взятих новим очільником людей, таких самих як і він, абсолютно незнайомих навіть з азами музейної чи пам’яткоохоронної справи, і не цікавиться реальною роботою заповідника та його нагальними потребами, мало не щодня штампує накази, значна частина яких могла б прикрасити рубрику «страшне перо не в гусака».
Окупаційна адміністрація, як їй і годиться, відокремила себе від решти працівників і фізично – вона розміщена у окремому приміщенні, доступ до якого ще недавно обмежувала охорона.
Тепер, щоб потрапити до адміністрації, навіть за її викликом, треба пройти низку незрозумілих процедур:
1 – запитати дозволу у самої адміністрації (конкретно в ученого секретаря Кузьменка А. та заступника з наукової роботи Коптюха Ю.). Прийдеш без дозволу – ніхто на тебе й не гляне;
2 – доповісти, скільки часу займає твоє переміщення до адмінбудинку;
3 – відмітити у своєму журналі внутрішніх переміщень, власне прізвище, час відходу, місце призначення;
4 – прибувши на місце, слід поставити у іншому журналі власне прізвище і час прибуття. Ще у іншому журналі додатково треба прописати мету свого приходу.
Заповідник перетворюється на режимно-секретний об’єкт, чого ніколи не було у попередні часи. «Це на благо усім музейним працівникам». – пояснює нововедення Ю. Коптюх. Ще кілька кроків П. Довгошиї у цьому напрямку і «блага» відчують відвідувачі: будуть приходити до музеїв за особливими перепустками.
Бюрократична прірва між колишньою командою М. Сікорського та «менеджерами» П. Довгошиї щодня глибшає. Гендиректор запровадив «паперове безумство», яке до цього часу заповідник не знав. З будь-якого приводу чи обставин дирекцією вимагаються доповідні, пояснювальні, службові та іншого типу документи. Бували випадки (як би це не звучало абсурдно), коли вимагалися пояснювальні на вже написані пояснювальні.
Кожного дня пишеться велика кількість зайвого паперу. П. Довгошия не знає, як треба вести діловодство, тому сприйняття ним звичайних робочих процесів втілюється у писанині великої кількості паперів. Без папірця виявляється вже нічого вирішити не можливо.
Велике «задоволення» у музейних працівників викликають різного роду накази, складені Тетяною Панченко. Деякі з них оприлюднені у Інтернеті і кожен може в загальних рисах ознайомитися з професійним рівнем її складачки. Проте, її професіоналізим настільки великий, що П. Довгошия надав їй у підмогу ще двох юристів – «професіоналів».
Тобто, на даний період в заповіднику існують дві відповідальні особи за фондову роботу (Л. Годліна та Т. Панченко) та два юристи, якими керує все та ж Т. Панченко (ходять на судові засідання утрьох). Так ким же вважати Т. Панченко – провідним юрисконсультом чи заступником директора з обліку та збереження музейних фондів?
Поліпшення кадрової роботи П. Довгошия бачить аж у трьох працівниках – раніше вистачало одного. Вершиною прояву директорського «генія» стала посада, вдумайтеся читачі: секретар ученого секретаря. Раніше про таке лише анекдоти складали! І куди дивиться прем’єр М. Азаров зі своєю економією зарплатні?
Власне, з приходом П. Довгошиї у заповіднику «Переяслав» з’явилося чимало осіб з так званим «роздвоєнням особистості», тобто одна людина працює на двох посадах. Таким чином гендиректор послідовно торує шлях до абсолютного диктаторства, засади якого вдовольняють його хворобливу психіку та прагнення до авторитаризму.
Стає моторошно, що молоді люди, які тільки розпочинають свою робочу діяльність обирають собі шлях підлабузництва та тваринного плазування. Наукові працівники неодноразово помічали, як «скляніють» очі директора під час наукових розмов, обговорень.
Інтелект науковців, за П. Довгошиєю, не повинен перевищувати термінологію вантажника склотари. Інакше, як можна пояснити його ставлення до наукової та музейної роботи, а саме — категоричні відмови підписання офіційних клопотань на допуск працювати в архівних установах Києва, не затвердження річних наукових планів, тощо.
Нещодавно, вже згадувана Т. Панченко у присутності гендиректора заявила, що науковою роботою (а це 75% від усієї музейної роботи) музейникам слід займатися тільки вдома і вона зварганить на цю тему відповідний наказ, яким заборонить писати наукові статті та брати участь у наукових конференціях.
Передумови вже є. На міжнародну наукову конференцію «Переяславська земля та її місце у розвитку української нації, державності й культури», що проходила у квітні 2012 р. в стінах місцевого педуніверситету, П. Довгошия музейників не відпускав, під страхом звільнення з роботи. Тільки під тиском міської ради він «зжалився» і дав дозвіл. Через таку дурницю на конференцію змогли потрапити не всі.
Це лише один епізод із низки наполеонівського керівництва П. Довгошиї Іноді на конференції гендиректором направляються «впередсмотрящими» за науковцями «хлопчики на побігеньках» – А. Кузьменко і Ю. Коптюх.
Переяславські музеї для нового директора — це прибуткове підприємство, яке прирівнюється, можливо, до промислового заводу чи фабрики. З-за цього виникають накази в яких музейні працівники повинні, наприклад, розписати рентабельність музейних виставок або власних музеїв!
За більш, як два роки перебування у заповіднику «Переяслав», П. Довгошия так і не вивчив Статут НІЕЗ «Переяслав», де у пункті 1.8 Загального Положення засвідчено, що «Заповідник є неприбутковою організацією». Музей повинен вивчати та зберігати надбання людської цивілізації, популяризувати свої колекції, а відтак українську культуру. Натомість «менеджер» у жовтні 2011 р. відвідав антимузейну за змістом конференцію «Уведення культурних цінностей у фінансово-економічний обіг держави: пошуки науково-практичного базису». і виступив з темою «Державний музейний фонд – важлива складова фінансових активів нації» (!). Знаючи Довгошию П. важко усвідомити, що він здатний вибудувати у голові таку фразу чи написати виступ до неї – це зробили за нього. Тут цікаве інше. Своїми діями він підтримав так звану «монетизацію музеїв», яка б узаконила розпродаж музейних колекцій по Україні.
П. Довгошия давно мріє нагріти руки на предметах музейного значення заповідника «Переяслав». Чого вартує скандал з викраденням античного лутерія чи кампанія з «реставрацією» танка Т-34.
На офіційних міроприємствах П. Довгошия з пафосом виголошує про продовження музейної справи М.І. Сікорського. Насправді ж, у внутрішньомузейному просторі новий гендиректор негативно висловлюється про Героя України і музейника, цинічно заявляючи, що Михайло Іванович нічого не зробив для музеїв і лише з появою його (Довгошиї) робота в заповіднику значно поліпшилася.
Хоча жодної наукової праці, присвяченої розвитку музеїв чи музейних експозицій ні у П. Довгошиї, ні у його заступників за весь час керування не з’явилося. У такому тоні «шефа» копіює Т. Панченко. Усім відомі її грубі висловлювання у бік поета, почесного громадянина Переяслава, а у недалекому минулому музейного працівника – О. Коломійця, на сторінках «Ділового 2012 р.
Тому абсолютно нікого не дивує ставлення П. Довгошиї та його Переяслава» від 7 березня «камарильї» до інших людей, коли він не шанує навіть найрідніших! Ось заслуги нового директора у розбудові заповідника «Переяслав»:
До цього часу не створено експозицію Музею народного одягу, закрито й віддано московській церкві Музей архітектури давньоруського Переяслава, частково знята експозиція з Музею археології.
На музеї просто неба дозволено роз’їжджати, за окрему плату, автомобілям, які піднімають пил та створюють шкідливу для давніх хат вібрацію, що теж порушує п. 3.10 Статуту згідно якого рух механізованих транспортних засобів дорогами Заповідника (окрім службового) забороняється тому, що негативно впливає на стан зберігання музейного зібрання.
Дахи вітряків та деяких історичних реконструкцій жител прогнили й протікають, трухлявіють тини. Та найстрашніше, про що завбачливо мовчить гендиректор зі «своєю адміністрацією» те, що так звана хата комунарів перебуває у жахливому стані і відреставрувати її вже неможливо!
До усього слід додати, що запровадивши відсталу, «феодальну» форму управління у Національному заповіднику П. Довгошия патологічно проявляє власне самоствердження через садистські приниження групки своїх прибічників. Інколи він доводить їх до напівсвідомого стану, і як правило, застосовує різного роду ненормативні вислови.
Преміюючи їх щомісяця, він таким чином, купує право кожного дня всіляко збиткуватися над ними. П. Довгошию щиро жаль, оскільки за своє життя його оточували лише одні нікчеми і тому з розумними, освіченими людьми у нього ніколи не складеться співпраці. Адже він дуже типовий відбиток керівного складу Міністерства культури України.
Колишня працівник заповідника
Новий порядок у заповіднику Переяслав: Керують «менеджери». Частина 1.
