За Радянського Союзу рівень централізованого водопостачання в українських селах становив 50%. Цей показник на ті часи вважався доволі високим, однак його не вдалося утримати.
За даними Спільної моніторингової програми ВООЗ/ЮНІСЕФ, з 1991 року, коли Україна здобула незалежність, він скоротився до 25%. Це дорівнює рівню централізованого водопостачання сільського населення в країнах Південно-Східної Азії.
Про це «Рідній країні» повідомили у Національному прес-клубі «Українська перспектива».
За інформацією цієї організації, у тих же латиноамериканських країнах про забезпечення питною водою сільського населення дбають набагато більше. Тут рівень централізованого водопостачання сягає 60%.
Що вже тоді говорити про розвинені країни? Так, у Швейцарії, за офіційними даними, доступ до комунального водопостачання має 98% усього населення.
Не нарікають на відсутність або нестачу питної води й сільські жителі Німеччини, Франції, Великої Британії і навіть Італії та Іспанії, хоча вони розташовані південніше за нас і мають бідніші за наші водні ресурси.
Проблема з централізованим водопостачанням в українських селах на повний зріст постала невдовзі після того, як сільські водогони, переважно побудовані на кошти колишніх колгоспів та радгоспів, були передані на баланс місцевих органів влади.
Останні, не маючи достатніх коштів, не спромоглися забезпечити їм повноцінне функціонування. Як результат, свердловини та водопроводи у переважній більшості вийшли з ладу, а згодом були розібрані та здані в металобрухт.
Ситуація спонукала до того, що більшість сільських домогосподарств змушені були шукати централізованому водопостачанню заміну. Вибір був небагатий. Здебільшого селяни бралися викопувати криниці та бурити неглибокі свердловини.
Отож, сьогодні 11 млн. сільських жителів, що становить 75% сільського населення України, споживають воду з верхнього водоносного горизонту.
На перший погляд, у цьому факті нічого особливого немає. А відтак, щодо цього навіть не варто непокоїтися. Та насправді ситуація виглядає інакше. Річ у тому, що, за визнанням екологів, якість води у верхньому водоносному горизонті залишається вкрай низькою. У багатьох випадках вона навіть є непридатною до споживання.
