Принципова жінка з чоловічим характером, сталими принципами та поглядами на життя, з дитинства дивилася на світ аналітичним, навіть критичним поглядом.
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року. Дитинство її пройшло в місті Ржищеві на Київщині, навчалася вона в київській школі на Куренівці.
У 1936 році родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінованого поля, по якому доводилося ходити, про перший, написаний в окопі вірш. Як говорять мудреці, війна — це найтяжча з усіх робіт на землі, вона вимагає двадцять чотири години на добу без перерви, вихідних і відпусток. Окрім цього, це ще жорстокий тест на витривалість, міцність нервів і сили духу, вона загартовує, ламає, зцілює і навчає виживати особливо молоде, красиве дівча, яке лише підіймається на ноги.
Усе це стало в пригоді письменниці протягом безжалісних і невиправданих років радянського літературного терору.
1956 року закінчила Московський літературний інститут імені Горького. А вже в наступні роки вийшли її книги поезій: «Проміння землі» (1957); «Вітрила» (1958); «Мандрівки серця» (1961). У 1962 році збірку «Зоряний інтеграл» розсипала ідеологічна цензура.
До 1977-го, тобто майже 17 років, на її твори було оголошено заборону. Тоді й були написані історичні романи «Берестечко», «Маруся Чурай», поезії, що склали книги «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». Ще одна збірка «Княжа гора» не пройшла цензури в 1972 році. І тільки 1977 року побачила світ збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай»; 1980 року — книга «Неповторність»; 1987 року — «Сад нетанучих скульптур».
За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса була удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка (1987). «Вибране» Ліни Костенко побачило світ 1989 року. За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, 1994 року їй присуджено премію Франческо Петрарки. 1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив її найвищою відзнакою — медаллю Святого Володимира.
Наступного року побачив світ історичний роман у віршах «Берестечко», окремою брошурою вийшла лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», яку Ліна Костенко прочитала 1 вересня 1999 року в національному університеті «Києво-Могилянська академія». 2000 року їй першій було присуджено Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Олени Теліги.
