Святкування 1025-річчя Хрещення Київської Руси стало справжнім апофеозом не лише політичних, але й історичних спекуляцій. Ми всі бачимо, як на перше місце у відзначенні непересічної дати у житті всіх східних слов’ян, відводиться Москві, а не Києву.
Історичні реалії вперто затьмарюються політичними концепціями та перекручуються. По-перше 988 року, коли святий рівноапостольний князь Володимир Хрестив Русь у Києві, Москви не було зовсім. Навіть як населеного пункту. Були непролазні болота, кусючі комарі, галасливі жаби, дрімучі ліси, навколо справді бігали дикі, неслов’янські племена. Все було от лише міста не було. За таких умов князю Володимиру «Ясне сонечко» і в голову не спадало нести слово віри Христової у таку глухомань.
Йому було добре й у Києві, який був більший і розвинутіший навіть за Париж.
«У контексті 1025-річчя Хрещення Київської Руси варто було б презентувати Київ, як столицю християнізації, центр поширення освіти та культури східної Європи», — переконаний професійний історик, народний депутат України Микола Томенко. У коментарі агенції «Інтерфакс-Україна» він стверджує, «що українська влада припустилася ряду стратегічних і тактичних помилок».
«Зокрема, участь міністрів українського уряду в засіданнях організаційного комітету з відзначення цієї дати в Москві під егідою Патріарха Кирила, я розцінюю як добровільну відмову України від історичної місії Києва, як джерела поширення Християнства, в тому числі і на територію Росії», — говорить Микола Томенко.
За словами народного депутата, статус митрополії і центру православ’я перейшов до Москви у період після Олександра Невського та під час правління Івана Грозного. «Москва може встановлювати правила та вшановувати православні дати, але з урахуванням різниці щонайменше в 400 років», — каже Томенко.
Що й говорити, український варіант християнства значно відрізняється від російського. Християнство України-Руси ґрунтувалося на демократизмі, євангелизмі, відокремленості внутрішньоцерковного життя від держави.
Київське православ’я ніколи не мало цезарепапістських рис, як це завжди було в московському варіанті. Цезарепапізм є підкоренням церкви державі. Тому ми інші. Скільки б нас не причісували до єдиного стандарту «Русскаго міра».
Нині українців хочуть перехрестити знову, навернути у загальноросійську віру, де на чолі всього світобуття стоїть Кремль і його ідеологічний підрозділ – Московська патріархія.
Тому й ставиться все догори дригом. Нам залишається лише дивуватися, що Московська патріархія святкування розпочала від себе: 24 липня в Москві молебнем у храмі Христа Спасителя, далі — 25 липня на Красній площі відбувся святковий концерт. Туди запрошували глав православних церков, іноземних гостей. Там пройшли заходи, які лише потім, за задумом кремлівських стратегів, підхоплює Київ. Приїзд Патріарха Кирила (Гундяєва) та президента РФ В.В.Путіна лише додадуть Україні статусу околиці «Руського міра».
«Усім варто нагадати: якщо ви – третій Рим і столиця імперії, то ми – Другий Єрусалим – духовна столиця. Київ є сонцем православ’я. Ми не маємо права закрити його для тих, хто бажає світла, хоч би й для апологетів москво-риму. Сонцю байдуже 1 чи 100 мільйонів людей гріється в його променях. Благодаті від святинь і мощей угодників Божих вистачить на всіх. Але, приїхавши до нашого Сонця, в наш Другий Єрусалим, смиряйтеся і не заводьте тут свої третьоримські порядки», — пише кандидат філософських наук Максим Плешко, аналізуючи концепції Москви, як «Третього Риму» та «Києва, як нового Єрусалиму», в інтернет-порталі «Українська правда».
Усе київське святкування під омофором Московського патріарха Кирила має засвідчувати незворушну єдність «трьох братніх слов’янських народів», до яких чомусь підверстали ще й молдаван. Це стара концепція відродження Російської імперії, народжена в головах кремлівський політологів, яка передбачає одним із етапів створення «союзу трьох слов’янських народів – Росії, України та Білорусії». На неї підлабузницьки погодилася й українська влада. Адже офіційні урочистості для всіх християнських конфесій пройдуть у Палаці «Україна». Без Московського патріарха Кирила і предстоятелів православних церков. Казенно та тихо. Ніби репетиція до головного заходу – приїзду московських гостей.
Фактично виконавцями інтеграторської політики Кремля стала українська влада, якій дозволили погрітися біля слави гостей – патріарха Кирила та Володимира Путіна.
Українці повинні захистити спадщину України-Руси. У цьому переконаний згаданий нами народний депутат України Микола Томенко. За його словами, нині прихильники «Русского міра», використовуючи 1025-річчя Хрещення України-Руси, намагаються Київську Русь перетворити на Древню Русь.
«Варто активніше захищати нашу спадщину Русі-України. Той факт, що святкування 1025-річчя Хрещення розпочалося з Москви, не просто політична поразка влади (крім розкрадання бюджетних грошей, її мало що цікавить), це й історико-світоглядна поразка України», – говорить Микола Томенко.
«Від княгині Ольги, Володимира та Ярослава – Київ був центром поширення Християнства, а кафедральний собор Св. Софії став митрополичим храмом. Академік Михайло Грушевський не випадково обґрунтовував концепцію княжої Руси-України як історії становлення української державності. Тож, варто нині, шануючи сусідські народи,передовсім захищати своє право на столицю східно-європейського Християнства, відстоювати свою історію, боронити свою країну!, – переконаний Микола Томенко.
Свято Хрещення Руси-України має бути загальнооб’єднуючим святом українського народу. Українська православна церква Київського патріархату, разом із Українською православною церквою Московського патріархату, Українською греко-католицькою церквою, Українською автокефальною православною церквою та протестантськими церквами мали б спільно помолитися за державу Україну, за її багатостраждальний народ. Єдність і згода в ім’я України – ось чим варто відзначити День Хрещення. Звісно, що головну роль у урочистостях повинні відігравати нащадки тих, кого і хрестив князь Володимир – українці. У цей день усі церкви повинні забути про ворожнечу та подумати про єдність і консолідацію. Непересічна релігійна, історична, культурна та навіть світоглядна подія повинна позбутися нашарувань політиканства та спекуляцій. Бо правдивим є гасло «Київ – наш другий Єрусалим, Дніпро – український Йордан, Володимир – наш Великий князь і Хреститель!»
Рідна країна
