Видання друкує рецензії та есеї, тримаючи аванґард в українській культурологічній думці та сповідуючи рафіновані видавничі стандарти. Українська «Критика» нічим не поступається світовим аналогам – New York Review of Books або London Review of Books. І, як стверджують видавці, попри невеличкий тираж, виконує засадничу місію в українській культурі.
Так виглядає книжкова полиця українського інтелектуала. Факсиміле Шевченкових «Гайдамаків». Повне зібрання Пантелеймона Куліша. Багатотомні «Хроніки колективізації та Голодомору». Кожне з цих видань – етапне в українському книговидавництві. Та вони не побачили б світ, якби не видавці-ентузіасти і пожертви меценатів. У київському видавництві «Критика» беруться за некомерційні проекти, за які не взялися б інші видавці.
Говорить головний редактор «Критики», професор Гарвардського університету Григорій Грабович:
«Я, будучи американським громадянином і викладаючи в Гарварді, завжди старався включити ресурси американської сторони, американського світу».
Професор Гарварду Григорій Грабович заснував «Критику» у Києві в 1997 році. Тоді, невдовзі після здобуття Україною незалежності, він відчув потребу в появі інтелектуального журналу українською мовою:
«Було дуже сильне почуття потреби. І ми це, так кажуть, трохи авантюрно зробили. Тому що ми точно не мали коштів. Ми мали людей, що є найважливіше, ми мали певні тексти, концепцію, а коштів майже не мали».
Перелом у фінансуванні настав, коли допомогу часопису надав Гарвардський Інститут українських досліджень. «Критика» почала видавати наукові книжки; створила дослідницький інститут, що нині публікує матеріали з архівів, відкриває нові імена. При цьому жменьці ентузіастів за грантові кошти часом вдається зробити те, що не може зробити за бюджетні гроші велелюдна Академія наук.
Найбільшим досягненням «Критики» за ці 15 років професор Грабович вважає те, що вдалося довести: в Україні можна видавати культурологічний продукт, не гірший за світові взірці. Професор Грабович каже:
«Ми встановили, хай і для трохи завуженого кола читачів і знавців, певну планку: як це повинно робитися, як це може виглядати. Довели, що ми є на рівні таких часописів, як New York Review of Books, London Review of Books. Тобто наш журнал не є слабший. Я думаю, що кожен би міг об’єктивно це ствердити. Хай він має трохи інакший формат, може, інший набір чи гаму тем, але якість є подібна, одна й та сама».
У видавництві визнають: читацьке коло «Критики» ще завузьке. Часопис не купиш у кіоску за рогом, треба їхати в книгарню «Є» у Київ чи Львів. Та й інтелігентних читачів в Україні явно більше за двохтисячний наклад журналу. Проте якою б не була за кількістю читацька аудиторія, у «Критиці» переконані: видання для високочолих інтелектуалів необхідне. Без нього годі сподіватися на появу колись у майбутньому масового якісного україномовного продукту.
Говорить відповідальний редактор «Критики» Оксана Форостина:
«Такого плану видання є в усіх розвинутих країнах, в усіх розвинутих культурах. Тобто, це, власне, той ґрунт, який просто мусить бути під ногами».
Думку поділяє швед Карл Генрік Фредріксон, який очолює мережу інтелектуальних часописів Європи. До мережі входить майже 100 журналів, що видаються в 34 європейських країнах тридцятьма двома мовами. Як каже Фредріксон, у масовій європейській пресі Україна майже не присутня. А от у дискусіях на сторінках інтелектуальних видань її голос чути.
Ось, як оцінює роль «Критики» президент мережі інтелектуальних журналів Eurozine Карл Генрік Фредріксон:
«Критика», що виходить тут у Києві – один із часописів нашої мережі. Завдяки членству в цій мережі «Критика» стала частиною панєвропейського простору для обміну ідеями та статтями – філософськими, культурологічними, політологічними.
У такий спосіб думка мандрує через кордони, з одного національного контексту в інший національний контекст на спільній панєвропейській сцені».
