Тема люстрації в Україні з самого початку викликала більше запитань, ніж відповідей. Починаючи з того, хто готує відповідний законопроект та буде його реалізовувати, і закінчуючи головним — суті очищення влади. Звісно, проводити люстрацію потрібно, але є суттєві зауваження.

По-перше, це бажано було зробити мінімум років двадцять тому. Передусім очищення влади тоді мало стосуватися спадку комуністичного режиму. І то в країнах, які провели на початку 90-х люстрацію, було багато нарікань і незадоволення. Люстрація як тоді, так і зараз, потребувала і потребує професіонального підходу. Оцінювати людей треба за їхні дії та позицію, а не за те, де та за якої влади вона працювали.

По-друге, якщо вже проводити очищення влади сьогодні, то це зовсім інша люстрація. Вона має стосуватися людей, причетних до кланово-мафіозної структури, до речі, яка увібрала в собі зокрема колишніх комуністів і була сформована за часів президентства Леоніда Кучми. Сьогодні чомусь чиновники за режиму Януковича для авторів закону виявилися гіршими, ніж чиновники за президентства Ющенка чи Кучми, хоча Віктор Федорович просто виявився «кращим» учнем Леоніда Даниловича і став тупиковою гілкою цієї системи. Як результат, в авангарді звільнених опинилися адмірал Кабаненко і генерал Воробйов. Хоча перший у свій час був звільнений самим Януковичем, а другий самостійно подав у відставку.

Реакція на Закон «Про очищення влади» не змусила на себе довго чекати й за кордоном. Нещодавно Венеціанська комісія (ВК) представила висновки щодо ухваленого у вересні документа. Головний месидж органу Ради Європи — протягом трьох місяців до закону треба внести серйозні зміни, у відповідності до європейських стандартів у сфері захисту прав людини. Наприклад, ВК виділила такі серйозні недоліки: люстрація повинна застосовуватися тільки до тих посад, які можуть становити значну загрозу для демократії; перелік посад, який підлягає люстрації, має бути переглянуто; вину треба доводити в кожному окремому випадку, вона не може презумпуватися лише на підставі приналежності до категорії державних посад; критерії люстрації повинні бути переглянуті; повноваження щодо проведення люстрації необхідно забрати у Міністерства юстиції та передати їх спеціально створеній незалежній комісії, з активним залученням громадянського суспільства; процедура люстрації має відбуватися з дотриманням гарантій справедливого судового розгляду та інші.

Із самого початку не вщухала критика і в українському експертному середовищі. Так, в коментарі УНН екс-міністр юстиції України Сергій Головатий висловився: «Це є професійна ганьба українських юристів, яких очолює міністр юстиції України Павло Петренко. Це також ганьба української влади у юридичному відношенні. Такого неграмотного юридичного письма в нас за 23 роки незалежності ніколи не виходило з-під парламентського купола».

Екс-радник Президента і колишній член Венеціанської комісії Марина Ставнійчук зазначила, що українська влада має дослухатися до висновків Венеціанської комісії з приводу закону про люстрацію: «Я виключаю в цьому випадку можливість маніпулювання ситуацією з боку України. Хоча в цьому питанні є політичний інтерес, Україна повинна прислухатися до висновків Венеціанської комісії, незважаючи на те, що вони мають рекомендаційний характер».

Після оприлюднення висновків ВК українська делегація у складі Павла Петренка, Леоніда Ємця, Сергія Соболєва та Тетяни Козаченко вирушила до Венеції, щоб «відстояти» свій закон. Так, «головний люстратор» Єгор Соболєв на своїй сторінці у Facebook написав: «Мета поїздки — пояснити високомудрим експертам Венеціанської комісії, що по-іншому люстрація в Україні не вийде. За прикладом Чехії, Гавела, ми маємо шанс очистити нашу державу лише через буквальне застосування принципу: «закон — один для всіх»...» Після закінчення дводенних консультацій із представниками ВК, міністр юстиції України Павло Петренко написав у соцмережі: «Венеціанська комісія кардинально змінила свій попередній висновок щодо закону про люстрацію. Люстрації в Україні бути!»

Своє бачення ситуації «Дню» розповідає провідний фахівець у сфері конституційного права, один із авторів Конституції України 1996 року, професор Києво-Могилянської академії Віктор МУСІЯКА:

— Загалом я нарахував до десяти статей цього закону, які порушують конституційні приписи. Тому тим, хто написав його, не треба захищатись. Я розумію, що вони вважають свою роботу досконалою, але немає нічого страшного, щоб виправити її у відповідності до висновків Венеціанської комісії. Ми збираємося в Європу, а там до цього органу прислухаються.

Із погляду юридичних приписів і самої конфігурації законопроекту, це взагалі дикість. Доки прочитаєш до кінця кілометрові тексти статей, забуваєш, що було на початку. Статті мають бути чіткими та зрозумілими. Окрім цього, такий великий перелік посад у законі також вважають неприйнятним.

Найголовніше, що в закон було закладено протиріччя. У першій статті було заявлено правильні критерії його застосування щодо тих осіб, які фактично були знаряддям в руках Януковича. У сенсі дій та бездіяльності, що порушують права і свободи людини й фактично допомагали йому узурпувати владу. Але потім до цього додали інший критерій: люструвати людей, які працювали не менше року під час правління Януковича. Однак треба дивитися — чи відповідає кожна особа першим висунутим критеріям, а це важко, тому законодавці пішли найлегшим шляхом «люстрування». Депутати говорять: людина, яка протягом такого терміну працювала на якійсь посаді, не могла не розуміти, що її діяльність допомагає Януковичу узурпувати владу. Відповідно до цієї логіки, люди, які за цей період протягом року працювали в органах влади, вже є майже злочинцями. Це — ненормально, і на це звертає увагу комісія.

Верховенство права має виходити з презумпції невинуватості, права на захист і т.д. А людей по факту беруть і звільняють. Наприклад, адмірал Кабаненко на посаді в МОУ в цей період займався міжнародними справами, і від цієї діяльності навіть був позитив. Але його по факту звільнили, навіть не попередивши про перевірку.

— У Венеціанської комісії також виникли запитання щодо доцільності проведення люстрації колишніх компартійних функціонерів.

— Це взагалі дикість. Люстрація мала бути проводитись одразу після набуття Україною незалежності, а зараз 2014 рік.

Минуло 23 роки з часів комуністичного режиму, але людей, які входили тоді в ту систему, зараз на десять років буде відлучено від можливості обіймати посади в органах державної влади. Окрім цього, Компартію в нас не заборонено, в іншому ж разі могло бути якесь підгрунтя, щоб її колишніх керівників люструвати.

Узагалі, за нормами права, додаткова кримінальна відповідальність — заборона обіймати відповідні посади максимум п’ять років. Але закон про люстрацію передбачає відсторонення на строк п’ять-десять років — і це без будь-яких доказів скоєння злочинів людиною. Ніхто не переймається, чи винна вона, чи ні. Після цього масово підуть позови до Європейського суду з прав людини.

— Увагу комісії також привернув процес ухвалення та представлення цього закону.

— Окрім як передвиборчим піаром, цей закон назвати не можна. Біля стін ВРУ в день прийняття закону палили шини, морально тиснули на депутатів і погрожували їм. А в Раді не було нормальних читань остаточного варіанту законопроекту — проголосували за основу та в цілому. Але, за регламентом, якщо бодай у одного депутата є пропозиції та зауваження, то парламент не має права голосувати в цілому. Окрім цього, якщо в науково-експертного є негативні висновки щодо окремих положень цього нормативно-правового акта, його не можна голосувати в цілому. А на це взагалі не звернули увагу.

— Венеціанська комісія наголосила, що «люстрація має бути інструментом, до якого потрібно вдаватися в останню чергу». То чи не треба нам спочатку вдосконалювати свою правоохоронну та судову системи, а потім вдаватися до люстрації?

— Фактично люди, які підпадають під критерії люстрації, є злочинцями, тому потрібно застосовувати щодо них Кримінальний кодекс. Якщо є докази, то треба відкривати кримінальне провадження.

Після Майдану було багато обіцянок ув’язнити всіх злочинців режиму Януковича. Але всіх мільярдерів-казнокрадів випустили, а всі інші залишилися непокараними. Нинішня система не здатна засудити злочинців, відповідно до чітких фактів порушення ними законів. Але за формальною ознакою — роботи в системі за часів Януковича — людей покарати можуть. Та якщо людина не порушувала закону, чому вона має відповідати за те, що працювала при узурпаторі? Взагалі, не може бути колективної відповідальності. А індивідуальний підхід вимагає ретельного розслідування по кожній людині окремо.

Усе це в купі говорить про те, що закон про люстрацію є недосконалим актом, який завдає більше шкоди, аніж користі. Він разом з усіма відсіює від влади професіоналів, які сьогодні потрібні та мають працювати в державній системі.

Дмитро КРИВЦУН, «День»