27 грудня 1979 року за рішенням керівництва СРСР радянські війська вторглись на територію Афганістану. Цього ж дня було проголошено, що новим правителем Афганістану став Бабрак Кармаль, котрий, перебуваючи у Ташкенті (Узбекистан), повідомив співвітчизників про зміну керівництва країною по радіо — три дні перед тим групи командос «Грім» і «Зеніт» взяли штурмом президентський палац в Кабулі і вбили главу афганського комуністичного режиму Хафізуллу Аміна.

Афганські комуністи прийшли до влади у квітні 1978 року в результаті державного перевороту. Ця подія не викликала ніякої реакції Заходу, оскільки Афганістан традиційно вважався радянською зоною впливу. Однак уряд Аміна, котрий захопив владу після повалення президента Нур Мухамеда Таракі у вересні 1979 року, не користувався підтримкою громадян і став особливо нестабільним після відміни конституції і спроби запровадити примітивну комуністичну диктатуру з однопартійною політичною системою. В країні почали формуватись загони моджахедів, які виступили проти режиму.

12 грудня 1979 року, після того, як стало очевидно, що Амін не в стані справитись з повстанцями, Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан. 27 грудня 75 тисяч радянських військ окупували країну і привели до влади маріонетковий уряд Бабрака Кармаля.

Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан, що завершилась у лютому 1989 року, так і не припинила громадянську війну в країні і коштувала СРСР не лише життя 15 тисяч громадян та близько 50 мільярдів доларів прямих матеріальних затрат, але й призвела до різкого загострення стосунків зі США, країнами Західної Європи та Китаєм і фактичного гальмування процесу розрядки — зокрема, президент США Джимі Картер відкликав з Конгресу підписаний у червні 1979 року радянсько-американський договір про скорочення ядерних ракет середньої дальності і оголосив бойкот Олімпійським іграм, що мали відбутися у Москві наступного року.