В Україні завжди були свої апостоли та народні генії, імена яких навіки закарбувалися у народній пам’яті: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа. Зазвичай це були політичні діячі, військові та майстри слова, які піднімали та надихали людей до нових змін, до пошуку нового життя, до побудови свого майбутнього. Але, серед українців знаходилися й сподвижники, які збирали на узбіччі мінливого життя залишки народної культури, предмети старовини та культурної спадщини, записували пісні та приказки. Над ними сміялися, називали їх «диваками» та селюками, антисовєтчиками, КДБ цькувало, їх виганяли з роботи, переслідували і навіть розстрілювали за націоналізм. Дехто зламався, а дехто продовжував тихенько збирати раритети і наповнювати ними музейні колекції.
І лише у часи незалежності свідомі українці згадали про цих «диваків», пише Наталка Іванченко у виданні «Музеї України». Видатним музеєтворцям навіть дали почесне звання Героїв України: Михайло Сікорський, Борис Возницький, Петро Тронько стали апостолами українського музейництва, які зробили безцінний внесок у популяризацію української народної культури, зберігаючи історичні, духовні та культурні цінності, створюючи та підтримуючи храми української культури. Самі ці три імені навіки залишаться вписаними золотими літерами у родовід вітчизняного музейництва.
Але, якщо імена Михайла Сікорського та Бориса Возницького записані у назви їхніх дітищ – музеїв, то ім’я Петра Тронька менш відоме для сучасних українців, хоча його роль у відродженні та збереженні української культури виявилась не менш важлива.
Перебуваючи на посаді заступника Голови Ради Міністрів УРСР та головою правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Петро Тронько зміг не тільки займатися питаннями культури, освіти, він доклав чимало зусиль для утвердження національної свідомості українців у час, коли бути національно свідомим було небезпечно.
Завдяки зусиллям Петра Тронька ми маємо можливість милуватися сьогодні краєвидами Національного музею народної архітектури та побуту України. Бачимо музейну збірку Національного заповідника Хортиця, Національного Музею Історіі Великої Вітчизняноі війни, милуємося Золотими Воротами, відвідуємо відбудований Києво-Михайлівський Золотоверхий Чоловічий Монастир, Успенський собор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, краєзнавчі музеї по всій країні та багато іншого!
12 липня 2015 року Петру Троньку виповнилось би 100 років. Майже 4 роки як він пішов з нашого життя, але світлу пам’ять про нього зберігають люди, які продовжують його подвижницьку справу: «Фундація Героя України, академіка П. Т. Тронька», Національна спілка краєзнавців України, музейники та краєзнавці.
На честь 100-річчя П.Т.Тронька по всій країні відбуваються урочисті заходи: відкриваються виставки та меморіальні дошки, проходять семінари та читання. Петру Троньку присвятили кілька документальних фільмів.
У с.Веприк на Чернігівщині, відбулося відкриття музею з меморіальною кімнатою Петра Тронька.
museum-ukraine.org.ua
Перша експозиція музею — «Журнал «Пам’ятки України», де показана історія унікального культурологічного проекту академіка Петра Тронька. Перший наклад журналу вийшов у 1969 році – з того часу видання стало своєрідним енциклопедичним часописом для істориків, музейників та краєзнавців. Петро Тронько довгий час очолював журнал і після виходу на пенсію так і залишився його почесним редактором. Це перша в нашій країні музейна експозиція присвячена окремому національному періодичному виданню.
museum-ukraine.org.ua
У другому залі розгорнута тимчасова історико-краєзнавча виставка, присвячена українському архітектору, художнику, майстру художньої кераміки, одному із засновників стилю українського модерну Олександру Ягна. Тут виставлено чудові чернігівські кахлі та кілька десятків унікальних фотознімків кінця ХІХ – початку ХХ століття, які передав на виставку краєзнавець із Прилук А.І. Сакун-Щурівський.
І третя кімната – меморіальна кімната Петра Тронька. Петро Трохимович любив гостювати у родині Анатолія Сєрикова в селі Веприк на Чернігівщині і навіть мав свою окрему кімнату. Петро Трохимович любив цю просту сільську інтелігентну сім’ю, охоче спілкувався з селянами, вишукував у них старовині речі, які зберігалися просто на горищах та у сундуках. І досі у селі з теплом згадують Петра Тронька, навіть відшукали його особисті речі, які передані до музею. В експозиції музею представлені не тільки побутові сільські речі, але і його одяг, рукописи, плівки, записи, посуд. У кімнаті Тронька відроджений сільський інтер’єр радянської доби 50-х років, який безповоротно витіснила з сільських домівок сучасна урбанізація.
Під час проведення урочистого заходу була відкрита меморіальна дошка Петра Тронька.
museum-ukraine.org.ua
Кажуть, людина живе стільки, скільки її пам’ятають: одних забувають ще при житті, інших — згадують тисячоліттями. Останні заходи, присвячені пам’яті Петра Тронька, показують, що його не тільки пам’ятають, але й надалі продовжують його справу, відшукуючи та зберігаючи народні скарби нашого минулого.
