chrome firefox opera safari iexplorer

«Біла Зброя» – майстрова виставка в козацькому селищі «Мамаєва Слобода»

Дата події:12-14 жовтня 2012 р.
Місце події:"Мамаєва Слобода" (Київ, вул. М.Донця, 2)
Більше про подію:

Пугу-пугу! «Спілка Зброярів» та козацьке селище «Мамаєва Слобода» запрошують усіх бажаючих – майстрів-ножеробів та усіх співчуваючих цьому руху, рівно як і небайдужих до долі давнього історичного ремесла – ножової справи – на теренах нашої держави, взяти участь у заході «Майстрова виставка – «Біла Зброя»!

Виставка відкривається об 11:00 12 жовтня та триватиме впродовж трьох днів по14 жовтня 2012 року у приміщенні войськової скарбниці на території козацького селища «Мамаєва Слобода».

Попередній запис майстрів-ножеробів для участі у майстровій виставці «Біла зброя» здійснюватиметься у координатора виставки за телефоном: 063 460 70 66 або за електронною адресою: zbrojar@ukr.net.

Мета виставки шляхетна – популяризація прадавнього ремесла майстрів ножової справи в нашій молодій, але з давньою історією та традиціями, державі. Наші прадіди впродовж тисячоліть плекали це ремесло, саме тому на виставці заплановано представити роботи майстрів різних фахів, котрі займаються виготовленням ножів та близькими до цієї справи виробництвами.

Організатори виставки – «Спілка Зброярів» – усвідомлюють, що всі майстри займаються цією справою з різних причин: деякі роблять це фахово, а дехто є аматором, але всіх їх об’єднує любов до «Білої Зброї».

На виставці впродовж трьох днів з 12 по 14 жовтня 2012 року буде представлена «Біла Зброя» – ножі, котрі виготовляють у різних куточках України – від карпатських гір і до синього Дону, від лісів Чернігівщини і до самобутньої перлини України – Криму.

Майстрів, що виготовляють ножі, в нашій державі не безліч, але й, на щастя, не так уже й мало… Людей, які про це знають, не так багато, однак людей, які про це ще не знають – безліч…Тож нехай одні прознають про других – оце і є найголовніша мета виставки «Майстрова виставка – «Біла Зброя».

Маємо гонор (честь) запросити усіх бажаючих майстрів цього давнього зброярського ремесла, рівно як і всіх співчуваючих та небайдужих до долі відродження давніх традицій зброярів Середньовічної України, взявши особисту участь або ж просто відвідавши «Майстрову виставку «Біла Зброя».

Словник зброярів Середньовічної України нараховує більше десятка термінів, що позначають холодну або ж «Білу Зброю». Це зокрема:

Домаха – коштовна шабля, виготовлена з дамаської сталі;
Ворсак – назва короткої кривої шаблі кримських татар;
Карабела – тип шаблі 17ст. руків’я якої мало вигляд голови орла;
Килич – турецька шабля другої половини 18 ст.;
Келеп – холодна зброя ударної дії, молотоподібної форми з вузьким у вигляді дзьоба клинком;
Кинджал – вид холодної зброї з загостреним з обох боків прямим або викривленим клинком;
Клич – шабля 17ст., клинок якої мав незначний вигин;
Палаш – вид холодної зброї на зразок шаблі, з довгим прямим клинком;
Серп бойовий – тип рублячої холодної зброї, що мав вигляд довгого держака, до якого був прикріплений господарчий серп;
Ятаган – рублячо-коляча зброя з викривленим клинком;
Демешки – коротко-клинкова зброя, виготовлена із дамаської сталі;
Клепанчик – ніж повністю кований зі сталі, в тому числі і руків’я;
Кіска – простий селянський ніж, виготовлений з уламка коси;
Колодач – широкий кривий ніж;
Сагайдачник (саадашний, подсаадашний) – широкий кривий ніж із ятаганною заточкою.
Поясний ніж – короткий прямий клинок, що мав певне особливе кріплення до пояса;
Шляк – кривий ніж;
Захалявник – кривий ніж із звичайною заточкою, котрий, як правило, носили за халявою чобота.

У наших прадідів-шляхти та козаків Наддніпрянщини у воєнному мистецтві тих хижо-кривавих часів основна роль належала холодній зброї. Цілком природно, що основною зброєю лицарів степу була шабля. У більшості випадків запорожці користувалися закругленим (іранським або ж перським) різновидом шабель. Іранські клинки – короткі і легкі, середньою довжиною 80 см., а вага до 500 грамів, наявність нахиленого руків’я при незначній кривизні клинка дозволяла виконувати як рубаючі, так і колячі удари. Історія українського козацтва овіяна романтикою, не останню роль в якій відіграє козацька холодна зброя. Проте у 16ст. єдиним в Україні містом, де існував цех зброярів, було місто Львів. Польська влада жорстко регулювала прийом до цеху мечників, однією з головних вимог було католицьке віросповідання претендента,таким чином для українця православного було неможливо вступити до цеху зброярів. Поляки пильно слідкували аби підготовка майстрів-зброярів українців була неможливою… Однак це обмеження мало стосувалося Гнізда Золотої Вольності – Запорозької Січі, де в різні періоди існувало десятки, а то і сотні кузень. Наприклад, в останній Піпільненській або ж Новій Січі (1734 – 1775), знищеній військами Катерини ІІ, було понад 200 кузень. Таким чином, наші українські майстри-зброярі на Запоріжжі не тільки вільно ремонтували, але й виготовляли холодну зброю. Споконвіку на Запорозькій Січі серед 38 войськових куренів існував і курінь під назвою Платнирівський – тобто курінь воїнів – оружників, адже «платнир» з давньоукраїнської – це зброя. Звичайно, що під час загальної мобілізації всього воїнства ковалі з передмістя Запорозької Січі та їх підмайстри брали до рук зброю та йшли у похід разом з усім товариством…

Проте головним джерелом поповнення козацьких арсеналів все ж таки була войськова здобич, цебто холодна зброя трофейного походження – це перські (іранські), турецькі, мадярські, молдовські та польські шаблі, кинджали, ножі, ятагани…

Козак і шабля – нерозлучні. Це традиційне уявлення сягає своїми коріннями у глибину віків. Цей зв’язок оспіваний у народних думах і піснях, легендах і переказах, які стверджують, що козак -нетяга міг прогуляти все, окрім шаблі та шапки. Втрата шаблі чи шапки була незмивною ганьбою для правдивого воїна, адже ці предмети у нас на козацькій Вкраїні були уособленням символу гонору та лицарської гідності.
«Нехай вічна буде слава – через шаблю маєм права!», – саме так казав славний Гетьман Іван Мазепа.

2 липня

Інші дати
Ольга Олійник
1925 – український радянський математик. Перша радянська жінка, котра у 29 років стала доктором фізико-математичних наук.
Розгорнути
Володимир Правдич-Немінський 
1879 – український фізіолог, електрофізіолог, нейрохімік. Уперше зареєстрував електричну активність головного мозку тварини та класифікував записані хвилі (нині це називають електроенцефалограмою).
Розгорнути
Народився Володимир Александров
(1825, с. Бугаївка, Харківська область – 1894) – український письменник, музикант, фольклорист, краєзнавець, доктор медицини. Автор оперети «За Немань іду», збірок поезій та перекладів, зібрав та опублікував «Народний пісенник з найкращих українських пісень».  
Ти несись, мій спів, з мольбою, В небо відлітай. І на тихую розмову Вийди, мила в гай. А в гаю гримить, стихає Пісня солов'я, Тож він милу викликає, Молить, як і я. (Володимир Александров)
Розгорнути
Народився Михайло Спіров
(1892, Росія – 1973) – український вчений-анатом, лімфолог. Праці (понад 60) присвячені дослідженню лімфатичної системи, вивченню будови центральної нервової системи, питанням тератології, методиці викладання анатомії та її історії.
Розгорнути

Новини Дивитися всі