Пам`ятаю, коли я був маленьким, то моя мама наламавши кленового та липового гілля прикрашала клечанням хату із середини та знадвору: пахучим татарським зіллям заквітчувала образи, клала його зверху на печі, вішала на жердку, мостила на підвіконні біля вікон, вперемішку з ромашками та іншим різнотрав`ям, розсипала товстим килимом по долівці, бо то була клечальна неділя. З давніх давен наші прабабусі на воротах осель вішали вінки з гілля й квітів, зелені м’яти, любистку, чебрецю, волошок, татарського зілля (аїру), ромашки, маруньки, божого дрєвка, полину та іншого запашного зілля, яке, за повір’ями, могло відганяти нечисту силу.
Такі вінки й трави наші прабабусі пізніше не викидали. Вінки надягали на молоді головки капусти, щоб вона росла головата і її не їла гусінь. Зелень сушили і зберігали. Якщо хворіла худоба, їй підмішували до корму троїцького зілля, троїцьким клечанням також підкурювали хворих людей і тварин. Давньослов`янські обряди поклоніння деревам збереглися в українців Наддніпрянщини у звичаях ставити на Трійцю клечення у вигляді берізок, кленів і ясечків на подвір’ях, центральних сільських майданах, на вигонах, у прикрашанні хатньої стріхи гілками й різними духмяними травами та квітами. В кінці травня набираються соком перші трави, тож починається косовиця — запасання сіна на зиму для худоби. На «Мамаєвій Слободі» буяє зелень дерев, цвітуть лугові й польові квіти. І ми продовжуємо відроджувати наші давні самобутні традиції, саме так, як це робили наші праматері.
Всі охочі можуть прийти вранці, перед службою в церкві, наламати на «Мамаєвій Слободі» зілля, обрати котрусь із хат, або ж козацьку церкву Покрова Пресвятої Богородиці та заквітчати їх запашним духмяним зіллям, бо доки ми зберігаємо наші традиції, доти ми й залишаємось українцями.
Також на Зелені свята, на Київському Поліссі побутував дуже давній звичай – «водіння Куста». В обряді брали участь лише дівчата. Вони збиралися десь у гаю або лузі, обирали серед себе високу струнку найгарнішу дівчину та наряджали Кустом. Прибирали її з ніг до голови, так щоб ніхто не міг впізнати. Обвішували зеленими гілками з клену, липи або в’язу. До них вплітали шовкову траву любистку та м’яти. З гілок робився й вінок. Подруги дівчину-Куста обдаровували намистом – «щоб жито колосилось чисто», стрічкою – «щоб була гарна молодичка».
У гурті із Кустом мала бути непарна кількість дівчат — три, п’ять або сім. Узявшись попід руки, вони з троїцькими піснями йшли через все село, ходили від хати до хати. Посередині — замаєний зеленню Куст, який увесь час мовчав, вшановуючи цим пращурів, через те, що вірування в Куста були пов’язані із культом померлих, які о цій порі нібито з’являлися на землю й тимчасово перебували у трійчаній зелені.
Господарі чекали приходу Куста. Якщо він оминав чиюсь хату, це вважалося великою образою. Заходячи до оселі бажали щастя, здоров’я та всіляких гараздів. У текстах пісень звучали мотиви кохання та заміжжя тому, що дерево, в народній уяві, бачилося як образ родоводу: коріння – предки, стовбур – батьки, а гілки – діти. Казали: «Дерево розгалужується гілками, а рід множиться дітками ».
Гурт обдаровували грошима, цукерками, яйцями, пиріжками й млинцями, які спеціально готували до цього дня. У тих у кого побував Куст, має бути гарний врожай і все добре в хазяйстві. Кустове клечання зберігали у хаті. Ним мили голову, якщо боліла, полоскали горло від ангіни й використовували як оберіг від мишей.
По закінченню обходів дворів, дерево вели назад до гаю. Там дівчат вже чекали парубки. Починалося масове гуляння: водили хороводи, танцювали та співали.
Цьогоріч в Козацькому селищі «Мамаєва Слобода» 12 червня (на Трійцю) о 9-00 в козацькій ставропігійній церкві Покрова Пресвятої Богородиці святочна Літургія та освячення зілля.
О 12-30 за участі фольклорного колективу «Рожаниця» розпочнеться відтворення обряду «Куста».
Також на вигоні біля гойдалки, що поруч із «Шинком – коса над чаркою» відбудеться дійство «Вулиця», де під супровід троїстих музик всі бажаючі зможуть долучитись до веселих народних українських танців.
Щиро запрошуємо всіх на Клечальну неділю в козацьке селище «Мамаєва Слобода».
Козак Левушківського куреня Війська Запорозького Низового Костянтин Олійник.
Наша пісня пролітає з краю в край... Цвіт-калино, Україно, розцвітай!
