Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини упродовж 18-23 листопада проводить акцію «Пам'ятаємо в годину Божого Милосердя» до Дня пам’яті жертв голодоморів.

Щодня о 15 годині наші працівники роздаватимуть біля музею (Київ, вулиця Терещенківська, 5) листівки з віршами про ту страшну трагедію й нагадуватимуть про покликання кожної людини – пам’ятати. Скільки б болю не містила наша пам’ять, вона є рятівною для нас – аби не повторити, аби убезпечити, аби залишити по собі частинку пам’яті…

15 година, за церковною традицією, є часом смерті Ісуса Христа на хресті. Хресна мука, сповнена стражданням і болем, стала одкровенням Божого Милосердя для людства. Дотепер по всіх церквах читається Часослов (це 9 година за православним Часословом), у католицькій традиції ця година офіційно вважається годиною Божого Милосердя.

Ми б дуже хотіли, щоб, пам’ятаючи про страшний Голодомор 1932—1933, року, ми мали уповання на те, що наші пращури знайшли спокій у Божій ласці, адже ми молимося за них, ми пам’ятаємо, ми завше пам’ятатимемо про їхнє особисте страждання.

У суботу, 23 листопада, о 16 годині просимо Вас у запалити нашу спільну свічку у своїх оселях. Віддаймо чин пам’яті тим, хто безневинно загинув у страшні часи Голодомору й репресій. Пам’ятаємо!..

Голод
Хоч би світало... — Мамо, хліба!
Підвівся батько: замовчи!
Коло вогню в вагоні збились
і мруть голодні втікачі.

І дим їм очі виїдає.
Мороз проходить аж в кістки.
А за вагоном крик і гомін,
обмін, торгівля і свистки.

В лахмітті, в скорбі, у болячках
зігнулась мати. В щось дитя
укутала, та все: ну, спати —
навік засунуло б ти... Життя!

Прийшли сюди, а голод з нами.
Й нема людей поміж людей.
Ти чув?.. недавно десь тут жінка
зварила двох своїх дітей...

Одскочив батько: божевільна!
Мовчи! мовчи! До чого це? —
Схопилась мати й закричала,
а батько плюнув їй в лице...

Павло Тичина