chrome firefox opera safari iexplorer

Вустами Григорія Квітки-Основ'яненка про «московський лад» в Україні

29 листопада 2012 о 08:20
uk.wikipedia.org

Що не кажіть, а істина часу давності не має. І як би не критикували зараз деякі наші співвітчизники здобутки нашої незалежності, все-таки українці не дарма всю свою історію боролися за неї. І своїх, так би мовити, поневолювачів вони прекрасно знали... Знали, але не боялися, не підкорювалися, а боролися і часом дуже влучно характеризували і навіть висміювали їх. Прикладів таких у літературі дуже багато. І один із них заслуговує на згадку саме сьогодні.

Більше двох століть тому, а точніше — 234 роки тому – народився Григорій Квітка-Основ’яненко, відомий український прозаїк, драматург, тогочасний літературний критик. Він «писав з натури», з того, що чув і бачив: «Як говоримо, так і писати треба», вважав Квітка-Основ’яненко. Багато його творів популярні й досі комедії, які час від часу з успіхом ставляться у сучасних театрах («Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Бой-жінка» та ін.).

Але хочеться згадати ще один його «вічний» твір, який і через два століття чітко відображає дійсність. І ментальність наших «сусідів». Судіть самі...

Григорiй Квiтка-Основ'яненко. Салдацький патрет

Фрагмент із тексту

«…Гай, гай! Вже i в Липцях завелися кабаки, неначе — нехай бог милує — у Расєї. Вiдкiля ж то се узялось? Общество нас так прикрутило, щоб, бач, вiдкупщик за нас, хто не здужа, зносив грошi у подушне; так узявсь не з справжнiх вiдкупщикiв, а -таки нiчого грiха таїти — знайшовсь iз наших, хрещених людей, що уступив у їх вiру та, як той Юда, узявсь держать i Липцi, i другiї слободи на московський лад; i вже в них не шинок зоветься, а кабак, i там вже уся московська натура, i там усе москаль наголо, як у Туреччинi турки; та усе народ проворний: нi доїсть, нi доспить, усе об тiм тiльки й дума, щоб заробить копiйку. Така вже їх московська поведенцiя!

А як тiльки нашого братчика, хоч би i у кабацi, обдурюють, так ну, ну, ну! Отсе, коли прийшов з посудиною, щоб купити до хазяйства на скiльки треба горiлки, та хоч трохи заслухайся або задивись, то й не доллє повної мiри, та мерщiй i всипа у твою посудину, i вже хоч спор, хоч лайся, а вiн тебе випровадить геть.

Коли ж тут хочеш випити, то буцiмто й добрий: за гривню зачерпне iз дiжки таки повнiсiньку; тут станеш уси розгладжувати та втираєшся, та поцмокаєш хорошенько i збираєшся, як то гарненько натощака вип'єш, та тiльки що руку пiдняв, i ще до рота не донiс, як, урагова його мати зна, де те москальча у гаспида озьметься, таки неначе як той, що... дух свят при нашiй хатi!.. Пiдбiжить, пiдтовкне — плюсь! — бiльша половина чарки назад у дiжку! Лихо та й годi! П'єш мерщiй, бо розливальщик ще стане i чарку вiднiмати.

Випив... так що ж бо? Як там кажуть: по бородi потекло, а у рот не попало; а вже й не кажи, що по животу пiшло: нiчого було гаразд i проковтнуть. Оттака-то їх московська вiра, щоб зо всякого зiдрати; так куди їм i спати довго? Та таки тут спить, а тут дума: як би то i де б то поживитись…»

Юрко Гнатюк

«Рідна країна»

Розділи: Думка читачів

29 березня

Інші дати
Народилася Марійка Підгірянка
(Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська), (1881, с.Білі Ослави, Івано-Франківська область – 1963) - українська поетеса.
«Спіть, діточки, спіть, Віченька стуліть ! Дрібен дощик стукотить, Вікнам казку гомонить… Дрібен дощик пада там, А тут тихо, тепло нам. При матусі рідненькій, У світличці чистенькій. Спіть, діточки, спіть. Віченька стуліть» (Марійка Підгірянка)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі