chrome firefox opera safari iexplorer

Психологічні диверсії Кремля

31 серпня 2014 о 13:24
vgolos.com.ua

Війна путінської Росії проти України є насамперед інформаційно-психологічною технологією, у якій головною мішенню виступає розум та політична свідомість українців. За допомогою психологічно-інформаційної зброї Москва зуміла атакувати свідомість російськомовних луганчан і донеччан, скоригувавши їх морально-психологічний стан, політичну психологію та соціально-політичну поведінку у необхідному для кремлівських маніпуляторів напрямку. Без потужної психологічної підготовки Кремлю ніколи б не вдалося активізувати свою місцеву п’яту колону до рівня збройної боротьби навіть під керівництвом диверсантів ГРУ РФ.

Специфіка психологічної зброї

У своєму прагненні взяти під контроль Україну Кремль використовує технології інформаційної та психологічної зброї, яка є сукупністю засобів, способів, методів для латентного впливу на свідомість людини, викривлення її інформаційно-психологічного простору, з метою ураження індивідуальної і масової свідомості.
Цей прихований психологічний вплив, який здійснюється через мас-медіа, й за допомогою чуток від «очевидців» (наприклад «солдатської матері») спрямований на зміну в громадянина чи соціальної групи політичних орієнтацій, духовних цінностей, національно-психологічних особливостей, ставлення до історії, культури, традицій, релігійної конфесії. Застосування цих технологій навіювання, маніпулювання, дезінформації, поширення чуток і міфів дають можливість впливати на всі сфери життєдіяльності української держави: зовнішню політику, сферу освіти і науки, економіку, військову промисловість, моральний дух армії, стратегію розвитку, духовний потенціал нації, життєвий рівень населення.

Кремлівська інформаційно-психологічна зброя спрямована на дезорганізацію, дезорієнтацію, дезінформацію, об’єкта впливу. Вона спроможна порушити психічне здоров'я, спонукати до спонтанних, немотивованих, агресивних антисоціальних дій, сприяти автоагресії, підкорити свідомість особистості і спрямувати її в необхідному для суб’єкта впливу напрямку. До психологічної зброї, яку використовує кремлівська пропаганда відноситься також кодування, зомбування, психокорекція, які активно застосовується щодо українського населення.

До головних засобів російської психологічної війни проти українського народу є поширення паніки в українському соціумі, зрив військової мобілізації ЗСУ, пропаганда індивідуалізму та регіоналізму (нехай Донбас сам за себе воює!) та спроби посіяти глибокий розкол і недовіру між владою і народом у воєнний час. Особливістю цих інформаційно-психологічних атак є те, що їхніми розповсюджувачами є зазвичай не російські мас-медіа, а це роблять несвідомо українські патріоти, матері солдат, звичайні громадяни, а часто і праві націоналістичні організації, які вважають, що борються за демократизацію влади або очищення командування АТО від зрадників.

Так нещодавно глава Служби безпеки України Валентин Наливайченко заявив про поширення ФСБ Росії в Інтернеті інформації для стимулювання паніки в українському суспільстві. «18-й спеціальний центр ФСБ Росії працює як спеціальна установа, де цілодобово майже 1,5 тис. людей у соціальних мережах через роботизовані системи розсилання повідомлень цілеспрямовано останні три доби розсилають повідомлення, тексти панічного характеру».

Демократія і пацифізм як зброя Москви

Однією з найефективніших психологічних диверсій Кремля проти українського народу є поширення на перший погляд миролюбних, демократичних та ліберальних, але насправді анархічних і дезінтеграційних радикально-індивідуалістичних ідей в українському інформаційному просторі. В умовах свободи слова та демократичного ладу ніхто не може заборонити поширення пацифізму у той час як саме такі, на перший погляд, миролюбні ідеї, які закликають утримуватися від насильства (правда, чомусь лише українську армію, але не російського агресора) стають перешкодою для ефективної відсічі ворогу. Нагнітання пацифістичної і псевдохристиянської істерії навколо продовження АТО на нібито відстоює цінності людського життя (однак не життя українців Донбасу), але насправді є продовженням кремлівської військової агресії, шляхом морально-психологічного сковування ініціативи українських військ.

Згідно з таким «пацифістським» замислом російські війська під виглядом «донбаського ополчення» захоплюватимуть район за районом, а перед українською армією будуть тикати іконами і білими голубами, бабусями та «матерями з дітьми», аби не дати їй можливості захистити свою землю від агресора.

Дієвою психологічною диверсією Москви є реалізація давнього римського правила divide et imperа, згідно з яким, українців слід між собою розділити, розпорошити і насадити переконання про несумісність інтересів українських областей та різних суспільних класів. Тактикою цієї психо-диверсії є поширення типових індивідуалістичних лозунгів «Чому львівські хлопці мають гинути за Донбас, коли донецькі біженці відпочивають у Львові?!», або «Яке Волині чи Закарпаттю діло до Луганщини?», чи «Які в простого хлопця зі Стрия інтереси в Донбасі і за що йому там гинути? Нехай олігархи посилають своїх синків відвойовувати їхні заводи і підприємства в Донбасі!». Небезпека таких психологічних маніпуляцій криється в їхній справедливості та зачіпає глибинні індивідуалістичні почуття кожного українця, який не хоче ризикувати і гинути за чужі інтереси.

Саме особисті страхи, переживання, індивідуалізм та недовіру українців до своєї влади Москва використовує як метод паралізації української держави та армії в час воєнної загрози.

Деморалізована армія

Деморалізована українська армія для путінської Росії є ключовою метою психологічної війни. Історія свідчить, що ворога не обов’язково перемагати зброєю на полі бою, шляхом людських втрат та дорогого фінансування бойових операцій. Сіяння паніки у ворожих лавах, розповсюдження дезінформації про чисельність власного війська та застарілість озброєння противника, поглиблення класових конфліктів між простими вояками і командним складом, поширення чуток про зраду та «наперед продану війну» не раз дозволяло маніпуляторам вигравати битви без жодного пострілу.

Поширення в українському медіа-просторі інформації «від учасників АТО» про «зраду командирів, які продають росіянам маршрути руху українських колон, після чого їх накривають «градами» і мінометним вогнем» вводить багатьох добровольців у ступор та апатію. Нещодавно почалися поширюватися чутки начебто «від очевидців» та синхронно з’явилися меседжі у проросійській пресі про те, що «учасники АТО навіть не отримають статусу ветеранів бойових дій і не числяться у жодних списках для одержання державної грошової чи медичної допомоги при пораненні». Такі звістки з фронту деморалізують суспільство і повністю відбивають в патріотів бажання воювати за цю країну, які хотіли б бачити взаємність між державою і її оборонцями.

Розповсюджені та гіпертрофовані чутки про погане озброєння українських солдат, про бездарне корумповане командування, яке підставляє наших хлопців як гарматне м'ясо під ворожий обстріл створюють грунт для організованих кампаній солдатських матерів по зриву мобілізації. В натовпах обурених матерів і родичів мобілізованих активно розпускаються гасла: «Наших солдат зливають!», або «Чому синки депутатів і олігархів не йдуть воювати на Донбас?!», які настільки ж правдиві, настільки й дестабілізують ситуацію в і так недосконалій українській армії.

СБУ вже фіксувала на мітингах «солдатських матерів» осіб, які не мають жодних синів чи родичів в українській армії, а організовано і цілеспрямовано розсіюють паніку й розпач серед справжніх матерів мобілізованих.

Нещодавно п’ятий батальйон територіальної оборони «Прикарпаття» повним складом – 400 бійців – нібито дезертирував з зони антитерористичної операції і відправився додому на військовій техніці з озброєнням. Військових зупинили лише в Кіровоградської області, до них на переговори приїхав особисто командувач сухопутних військ. Бійці погодилися віддати лише важку зброю, а стрілецьке озброєння залишили при собі і попрямували додому. Ця інформація, розтиражована багатьма українськими ЗМІ такою виявилась більше качкою, аніж правдою.

Водночас Президент Порошенко заявив, що «відповідальність за ситуацію, яка склалася в Іловайську, в значній мірі несуть два підрозділи і керівники, які самовільно залишили позиції, поставивши під загрозу існування своїх бойових товаришів». Від такого дестабілізованого становища в українській армії виграла лише Росія та її терористи-бойовики з ДНР.

Пропаганда чи правда?

Такі настрої в українському суспільстві й армії для путінського режиму є справжнім другим фронтом, адже українці своїми ж руками заважають українським солдатам чинити опір російським диверсантам, перекривають траси колонам підкріплення мобілізованих у зону АТО, відмовляють своїх солдатів воювати проти агресора. У той же час, як Росія веде активні бойові дії, придушуючи будь-які пацифістські чи панічні настрої на своїй території, і стимулюючи їх на території жертви своєї агресії.

В РФ жодні матері не виходять перекривати траси для відправки своїх синів з Пскова чи Новосибірська воювати в Україну, хоча вже кілька сотень вантажів «200» поїхало на російську батьківщину. Про це ніколи не покажуть у російських мас-медіа, адже деморалізувати треба лише ворога, а не своє населення.

Трагедією українського народу є те, що психологічні диверсії Кремля накладаються на не вирішенні болючі проблеми країни – катастрофічне становище армії, корупція та наявність численної п’ятої колони у владній верхівці. Найболючіше для українського солдата розуміти, що корумпованість олігархічної влади, про зрадників серед вищого командування, гірка доля поранених ветеранів АТО, які змушені лікуватися за власний кошт, про що зі злорадством говорять російські мас-медіа, є не лише кремлівською вигадкою але й дійсністю постреволюційної України. І тут ще невідомо, хто більше створює грунт для психологічної війни Кремля проти існування українського народу і державності: провокатори чи українські корумповані чиновники та продажні генерали?

Валерій Майданюк, політолог

Джерело: Вголос
Розділи: Громадська думка

23 січня

Інші дати
Народився Богдан Ханенко
(1848, с.Лотоки Чернігівська область – 1917) – промисловець, колекціонер, меценат. Відіграв важливу роль у створенні Київського художньо-промислового та наукового музею.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі