chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні — Івана Богослова, «празничок хоч і маленький, але вельми сердитий»

09 жовтня 2017 о 10:47
vk-gdety.livejournal.com

«Івана Богослова припадає на 9 жовтня. Його називають Осінній Іван, бо ото вже настояща холодна осінь на цього Івана починається, — розповідала Gazeta.ua Валентина Безоглюк із села Логвин Володарського району на Київщині. — Це празничок хоч і маленький, але вельми сердитий. Його старші люди і сьогодні шанують. У першу половину дня працювати можна, а в другу — то краще не працювати. Бо то як він сердиться, то вже буде холодно, а як нє, то ще буде тепло».

Цього дня можна передбачити, якою буде зима: якщо берези почнуть облітати — теплою, якщо осика скине до цього дня зелене листя — холодною.

Кажуть, на Івана Богослова не можна їсти часнику й цибулі, бо цілу зиму будуть снитися мертві.

На Слобожанщині присвяток називають Чорний Іван. Бо нібито якщо на нього різати буряки, моркву чи картоплю, то всі запаси до весни почорніють. А в того, хто з'їсть часнику або цибулі, почорніють і випадуть зуби.

Івана Богослова - поминальний день. Колись за душі померлих читали на кладовищі Псалтир і влаштовували обіди. Згадують також потопельників, вішальників, мертвонароджених і загиблих на війні.

На Осіннього Івана добре шаткувати капусту — У нас так кажуть: «Хто не посіявсь до Богослова, той не варт доброго слова», — розповідає 58-річна Надія Курач із Логвина. — До Богослова треба всю озимину посіяти і в полі всі роботи покінчити. На Богослова падає дощ, а бува, й приморозки починаються. То стараються, шоб уже всю викопати картоплю, моркву й до погреба поховати, шоб не попідмерзала, а то всю зиму гнить буде. Ну а як все покінчали, беруться вже тоді до буряків. Добре шаткувати капусту і закладати в бочки на зиму. Буде аж до самої весни укусна й на зубах хрумтіти. Лущили кукурудзу, шаткували капусту гуртом у кожної сусідки по черзі. Працювали зі співами, жартами. Звідси походить назва театральних капусників — гумористичних вечорів із пародіями й розіграшами.

Засватані дівки на вечорницях «здавали дівування» — «На Івана Богослова не почує дівка доброго слова», — розказує Надія Курач. — Уже перестають хлопці свататися до дівок, бо до роздвяного посту не встигнуть уже весілля відбути. А в піст у нас і зараз не женяться, бо в церкві піп не вінчає. Збираються вечорниці. На них засватані дівки «здають дівування» — прощаються з подружками, бо заміжнім на вечорниці ходити не годиться.

60-річна Валентина Безоглюк, також із села Логвин, каже, що за її молодості у 1960-х на вечорницях уже не пряли, а тільки сходилися до котроїсь із подруг вишивати. — А матерки наші ходили, — додає. — Розказували, шо збиралися у баби Шури Щурихи. Вона вдова була. У неї була прадка і верстат — те, шо радна робить, — був. То вони там і прали, і ткали. І на ці вечорниці спеціально приходили хлопці. Платить їй не платили — грошей же не було. Може, муки якоїсь принесуть, якоїсь крупи.

Вечорничний сезон із настанням холодів відкривали входинами — обідом із випивкою, музикою й танцями. Готували кашу, півня й бабку-"горгуна". Прибирали їх квітами й калиною. По обіді горщик із кашею розбивав той хлопець, який заплатив за неї найбільший викуп. Гроші віддавали хазяйці — «досвітчаній матері». — Сидимо вишиваєм, спєваєм. А зараз як заспіваєш, то думають, шо то людина п'яна. А тоді вже хлопці поприходили у дев'ять-десять — які вже там вишивання! — сміється Надія Курач. — До 12 гуляли, до часу. Батьки не розрішали довго гуляти, але ж гуляли. Восені наробишся, бураков накопаєшся, а ввечері йдеш. До ранку, було, гуляємо. А потом ранком додому біжимо, а вже доярки йдуть корови доїть. Бувало, дівчата й хлопці залишалися разом спати.

78-річна Марія Сидоренко, переселенка із чорнобильського села Річиця, 2002-го розповіла про вечорничний звичай «ходити на куля»: — Часов у 12 хлопци приносят куля саломи, на далєвку кинули й палягалі. А дєвкі хто на пєчі, хто на пол подляглі. Було, раз Маруся Клімішина да лягла із Курай Васілєм — ухватілі яє, да шибанулі да нєго. А мєнє — до Розвадовського Тяма. Дак мі вже одна одной проказуєм. Дак Маруся каже: «Муой осе-о туолькі про коні да про лошат говоріть». Але до «гріха», за словами Марії Сидоренко, за такого спільного спання на кулях не доходило. Обмежувалися обніманням і «притулою».

Святковими вважали вечорниці по неділях, весільні й прощальні — проводи новобранця до війська. До них спеціально готувалися: дівчата вбиралися якнайкраще, прикрашалися, хлопці наймали музику для танців. На весільних вечорницях наречені пригощали своїх товаришів, а «досвітчаній матері» дарували хустку. На знак прощання з дівуванням наречена варила кашу в новому горщику, потім розбивала його, а дівчата приспівували: «Ой каша-каша, розлуко наша».

На релігійні свята — Кузьми й Дем'яна (14 листопада), Катерини (7 грудня), Андрія (13 грудня), Варвари (17 грудня) влаштовували складку або зсипщину. Дівчата не працювали, лаштували стіл із закускою, а хлопці приносили випивку. — Ми робили «дурного вареника», — згадує Валентина Безоглюк. — Робили йому начинку таку — калина й клоччя. І, допустім, який хлопець і візьме, то це значить, він буде женіх. А тая, яка ліпила його, — нєвєста, значить. — В ігри гуляємо всякіє,- додає її сусідка 53-річна Надія Колісник. — От сидимо в кругу, пляшку крутимо. На кого шийкою наставила пляшка, той цілує того.

Каже, що вони з рідною сестрою ходили на різні вечорниці — щоб не відбити одна в одної пари. Через це в сім'ї не було сварки. — А хлопці ходили по всіх вечорницях, де їхні дівчата. Бувало, шо приходили і з іншого села. І дівчата з хуторів приходили, бо ж разом у школі вчилися. І коли наші хлопці до них залицялися, то нам нехарашо було, не нравилось нам це. Якщо ж приходили на вечорниці хлопці з іншого кутка або села, то між «своїми» та «чужими» часто доходило до бійки.

Надія Колісник розповідає, що на вечорниці дівчата починали ходити у 14-15 років. Якщо дівчина вперше йшла на вечорки, мусила принести кашу. Хлопці сходилися й «торгували» її в неї: хто давав більше грошей, той бив горщик із кашею об ріжок столу. Гроші йшли на музику. Хлопець на перші свої вечорниці ставив парубкам могорич, а його «коронували» — підкидали до стелі. На перших вечорницях над ним піджартовували: або в крейду вимажуть, або пришиють до спини півнячу голову.

Ображатися не годилося, бо тоді могли покарати — порвати очкура на штанях.

17 грудня

Інші дати
День пам’яті Великомучениці Варвари
Свята Варвара - християнська свята, великомучениця. 306 року в юному віці у м. Іліополі (Мала Азія) постраждала за сповідання віри Христової — за присудом місцевої влади її стратив власний батько, жорстокий язичник Діоскор. Відразу після її мученицької кончини діва Варвара стала вшановуватися християнами, як свята великомучениця. Святість діви Варвари засвідчувалася також багатьма чудесами, які відбувалися біля її гробниці. З 1960 р. мощі святої великомучениці Варвари перебувають у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва.
Розгорнути
День працівника державної виконавчої служби
Свято встановлено в Україні «…ураховуючи значення органів державної виконавчої служби у забезпеченні виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб, на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України і громадськості…» згідно Указу Президента України «Про День працівника державної виконавчої служби» від 22 липня 2009 р. № 569/2009.
Розгорнути
Народився Данило Щербаківський
(1877, с.Шпичинці, Житомирська область – 1927) – етнограф, дослідник українського народного мистецтва, археолог і музичний діяч. Автор понад 40 друкованих наукових досліджень та десятки рукописів («Козак Мамай», «Українські дерев»яні церкви», «Символіка в українському мистецтві», Український килим» та ін.)
Розгорнути
Народився Микола Новаченко
(1898, м.Буринь, Сумська область – 1966) - український ортопед-травматолог. Праці присвячено питанням лікування переломів кісток, протезування тощо. Широко відомі відновні операції на опорно-руховому апараті за Новаченком, кісткова пластика.
Розгорнути
Народився Юрій Шерех (Шевельов)
(1908, м. Харків - 2002) - славіст-мовознавець, історик української літератури. Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Автор фундаментальних наукових праць "Предісторія слов'янської мови: історична фонологія загально-слов'янської мови", "Історична фонологія української мови" та ін.
Розгорнути