Хоча зробити професійні висновки з цієї дивної ситуації досить складно. Занадто багато парадоксів. Все вказує на те, що один з найбільш публічних українських політиків, який свого часу підтримав заборону азартних ігор, регулярно грає в бетінговій компанії Фаворит. На ринку всі знають, що Фаворит перебуває «під дахом» Української національної лотереї (УНЛ). Сама УНЛ працює під контролем політиків, чиї партії лідер радикалів систематично критикує.
А ще в низці цих парадоксів важко уявити, власне, сам візит Олега Валерійовича в якусь із контор з метою зробити досить велику ставку. Виходить, що він професійний гравець. Три рази зробити ставку, і так вдало влучити може тільки дуже досвідчена людина. Це відносить його до категорії мисливців за удачею, які не просто розважаються, а заробляють на азартних іграх, що вимагає достатньо багато часу і уваги. Підсилює цей висновок і той нюанс, що зі своєю дружиною він познайомився в залі ігрових автоматів.
Втім, не це зараз обговорюють у професійних колах лотерейного ринку. Дискусія йде про нинішнє галузеве законодавство, сформоване в 2014 році, в тому числі, за активної участі Олега Ляшка. Його залученість в азартні ігри тепер багато що пояснює. Перш за все, зрозумілою стає та безрозсудна емоційність, майже ненависть, з якою шановний політик три роки тому виступав на адресу грального бізнесу. Схоже, він мстився за «помилки молодості».
В кінці 2014 року, коли держбюджет приймався вночі, він став одним із головних апологетів запровадження в Україні безпрецедентного податку з обороту, що миттєво уклав легальний ринок на лопатки. Від того закону лотерейна галузь так і не оговталася досі. Фактично, те рішення поховало легальний лотерейний бізнес.
Але зараз, коли Олег Ляшко опинився в делікатній ситуації, пояснюючи дивну природу своїх виграшів у лотерею, я б запропонував подивитися на те, що відбувається з його боку. Він щиро хоче довести, що його доходи законні, що отримані суми не є «лівим доходом», або, ще гірше – політичним хабаром.
Якби все це відбувалося в США, Франції, Іспанії, або будь-якій іншій країні з прозорим ринком, питань до нього взагалі б не виникло. Там усі лотерейні оператори мають центральну електронну систему, яка з одного боку синхронізована з периферійними пристроями в точках продажів, а з іншого – з державним контрольним органом. Будь-яка покупка лотерейного квитка тут же фіксується, звіряється і підтверджується виграш, і потім це враховується при формуванні бази для автоматичного стягнення податків. У такій ситуації Олегові Ляшку було б достатньо дати інформацію про суму та об'єкті ставки, і звірити цю інформацію з прозорою базою даних регулятора.
Ми багато років звертається до Міністерства фінансів з проханням впровадити таку контрольну систему в Україні. Але нас чомусь не чують. Мінфіну чомусь зручніше при оподаткуванні застосовувати відомий за фільмом Хрещений батько принцип побору «з дверей», або «зі столів». При цьому ніхто не знає, і особливо не цікавиться, скільки грошей за цими дверима, і за цими столами. Є тільки два можливих відповіді на питання, чому Мінфін вважає за краще прийоми мафіозі, а не цивілізованого світу. Або це некомпетентність, і люди просто не знають про електронні системи обліку та контролю в лотерейному бізнесі, або це свідоме відведення фінансів у тінь.
Зазначу, що фахівці, які зараз у Мінфіні відповідають за лотереї, прийшли туди ще за часів Януковича, коли, як відомо, інтереси держбюджету були не в пріоритеті. Як би там не було, така безконтрольність призводить до того, що домисли з приводу будь-якої людини, яка отримала великий виграш, можуть виникати. Завжди знайдуться ті, хто скаже, що організатори лотерей підмигнули майбутньому переможцю, і все підлаштували. Прозорої системи, яка зробить такі домисли неможливими, Мінфін вводити вперто не хоче. Це вже призвело до того, що ігровий бізнес в Україні на 95% працює в тіні.
Криза довіри до галузі провокує гравців грати тільки «в швидку». Поставив – дочекався голів – забрав гроші. Для класичних лотерей, у яких потрібно чекати виграшу певний час, низький рівень довіри до галузі – це катастрофа.
Дуже хочеться сподіватися, що ніяковість, яку Олег Ляшко явно відчував, пояснюючи свої виграші, наведе його на думку про ініціативу вивести цей ринок з тіні, побудувати прозору систему контролю над оборотами. І коли довіра до грального бізнесу почне зростати, домислів з приводу успіхів гравців, навіть якщо вони публічні політики, не виникне. Поки ж залишається констатувати, що Олег Ляшко потрапив у лотерейний капкан, який сам же поставив три роки тому.
Георгій Ложенко,
президент лотерейного оператора компанії МСЛ
